Hi to all. My thoughts today are that everything is constantly changing around us. Today I walked down one of the longest streets in my Lviv. It was a long walk. I intended to get certain documents from the office. It is quite far from my house, but it belongs to the area where I live. All administrative buildings are scattered throughout the city. When I finally got to the finance department, the siren sounded and all the employees finished work. I left my phone number and now I will wait for a call and message when I can get the document.
Привіт усім. Сьогодні мої роздуми про те, що все постійно змінюється навколо нас. Я сьогодні йшла однією з найдовших вулиць в моєму Львові. Це була довга піша прогулянка. Я мала на меті отримати певні документи в канцелярії. Це досить далеко від мого дому знаходиться, але відноситься до району в якому я живу. Всі адміністративні будівлі розкидані по всьому місту. Коли я нарешті потрапила в фінансовий відділ, то прозвучала сирена і усі працівниці закінчили працювати. Я залишила свій номер телефону і тепер чекатиму на дзвінок і повідомлення, коли я зможу отримати документ.
There were changes along the way. Many cafes and restaurants are closed, several dozen premises are waiting for new tenants. The further I moved away from the central part of the city, the more abandoned and locked doors, people simply left everything, closed their businesses and went to a new life. That is, the managers struggled for some time with the circumstances that arose during the quarantine period of 2020, then during the period of martial law. But in the end, they had to accept the true state of affairs and leave their favorite business, the city, to start all over again somewhere else. Everything has a beginning and an end. Good, evil, life, childhood, sleep, sadness, fire, all of this began once and must end someday.
Дорогою все ж відбулися зміни. Багато кафе і ресторацій зачинені, кілька десятків приміщень чекають на нових орендарів. Чим далі я відходила від центральної частини міста, тим більше залишених і замкнених дверей, люди просто залишили все, закрили бізнес і вирушили у нове життя. Тобто ніхто з цих керівників якийсь час боролися з обставинами, які склалися у період карантину 2020 року, потім у період військового стану. Та врешті їм прийшлося прийняти істинний стан речей і покинути улюблену справу, місто, щоб десь в іншому місці розпочати все з початку. Все має свій початок і кінець. Добро, зло, життя, дитинство, сон, смуток, вогонь, все це колись почалося і колись має закінчитися.
In general, fighting for one's existence is always the right decision. And it is this struggle that gives us a sense of fulfilled duty before our sense of responsibility. Opposites attract each other. Joy is often replaced by sadness, and a quick rise can trigger a quick fall. This is the world around us, it is constantly changing. But after the rain, the clouds often disperse and the sun comes out, or even a colorful rainbow, black stripes alternate with white stripes, it still has a beginning and an end, even bad news, they also have the ability to end.
Взагалі боротися за своє існування завжди правильне рішення. І саме ця боротьба дає нам почуття виконаного обов'язку перед своїм відчуттям відповідальності. Протилежності притягують один одного. Радість часто змінюється смутком, а швидкий зліт може спровокувати швидке падіння. Такий світ навколо нас, він постійно змінюється. Але після дощу часто хмари розсіюються і виходить сонце або ж навіть кольорова веселка, чорні смуги чередуються з білими смугами, все ж має свій початок і кінець, оболиво погані новини, вони також мають здатність закінчуватися.
During the alarm in my city, I slowly reached the park and sat on this stump. He, too, was once a tree, and now serves as a park shooter for wandering weary passers-by like me. Who knows, maybe a children's playground was built nearby from the branches of this tree. After all, everything in our life is also interconnected. The stump was smiling at me and it was a good sign that soon my white streak will come, I just need a little persistence and patience.
Thank you all for your attention and visit to my page. Join the "Life Stories" community and write your own story about your life!
Під час тривоги в моєму місті я повільно дійшла до парку і сиділа безтурботно на цьому пеньку. Він теж колись був деревом, а тепер служить стрільцем в парку для таких як я блукаючих втомлених перехожих. Хто знає, можливо з гілля цього дерева ще й спорудили дитячий майданчик поряд. Все ж таки все в нашому житті ще й взаємо пов'язане. Пеньок мені посміхався і це був хороший знак, що вже скоро моя біла смуга наступить, мені лише потрібно трохи наполегливості і терпіння.
Дякую всім за увагу і візит на мою сторінку. Долучайтесь до спільноти "Життєві історії" і пишіть власну історію про своє життя!