Привіт, спільното. Сьогодні хочу поділитися з вами своїм досвідом, як я вберігаю свою психіку від стресу та надмірного перенавантаження.
Hi,
Today I want to share with you my experience of protecting my psyche from stress and overload.
Звичайно, я не психолог і не намагаюся своїм постом переконати когось діяти так само. Це всього лиш мої власні прийоми для утримання у відносній нормі свій емоційний стан.
Of course, I'm not a psychologist and I'm not trying to persuade someone to do the same. These are just my own tricks to keep my emotional state in a relative norm.
В перші тижні війни я відчувала постійне напруження, яке не полишало мене навіть вночі. Цілі дні в мене проходили в гарячковому перегляді новин з фронту. Я не могла зосередитися більше ні на чому: не сприймала текст книги, яку давно хотіла прочитати, не вловлювала сюжетної лінії фільмів, які пробувала дивитися, не мала бажання і сил займатися буденними справами. Такий стан нервової системи не давав організму спочинку, тому були проблеми зі сном. Якщо я спала, то поверхнево, наче з напівзакритими очима та з активно працюючим мозком.
Одного дня я прочитала пораду психолога (не пам’ятаю його прізвища), який пропонував всі думки, які не дають розслабитися і постійно напружують свідомість вночі, уявно пропустити через все тіло та дати їм вихід через ступні ніг. Звичайно, з першого разу не вийшло, але після декількох ночей тренувань - метод спрацював. Ще можна скористатися порадою легендарної Скарлет із “Віднесених вітром” і “подумати про все завтра”.
In the first weeks of the war, I felt a constant tension that did not leave me even at night. I spent whole days feverishly watching the news from the front. I couldn't focus on anything anymore: I didn't accept the text of the book I wanted to read for a long time, I didn't catch the plot line of the movies I was trying to watch, I didn't have the desire and strength to do everyday things. This state of the nervous system did not give the body rest, so there were problems with sleep. If I slept, it was superficial, as if with half-closed eyes and an active brain.
One day I read the advice of a psychologist (I don't remember his last name) who suggested that all thoughts that keep you relaxed and constantly strain your consciousness at night should be imaginatively passed through the whole body and given way through the soles of the feet. Of course, the first time did not work, but after several nights of training - the method worked. You can also use the advice of the legendary Scarlet from "Gone with the Wind" and "think about everything tomorrow."
Нещодавно згадала досвід близької подруги, яка в один рік втратила обох батьків. Страшна онкологічна хвороба забрала їх життя буквально за пів року. Моя подруга у 21 рік залишилася зовсім сама (вона одна дитина у батьків). На питання, як вона справляється з горем, вона сказала, що в свідомості “зачинилися двері за батьками і ввійшла в іншу кімнату”. Залишився смуток за минулим життям, але відчаю і непроглядної пітьми дівчина не відчувала.
I recently mentioned the experience of a close friend who lost both parents in one year. A terrible cancer took their lives in literally six months. My friend at the age of 21 was left completely alone (she is the only child of her parents). When asked how she copes with grief, she said that in her mind "the door closed behind her parents and she entered another room." There was sadness for the past life, but the girl did not feel despair and impenetrable darkness.
І коли всю Україну сколихнули новини про звірства окупантів у Київській області, у мене від почутого та побаченого холонула кров, а всі емоції перетворилися на чорну ненависть до росії. Я спробувала скористатися давнім прийомом подруги, але зрозуміла, що “двері” у моїй свідомості зачиняться після перемоги. Поки що між зовнішнім світом і моїм мозком стоїть фільтр, який не дає у повній мірі просочитися всім трагедіям, які щодня трапляються в Україні. Я розумію скільки горя спіткало моїх співвітчизників, але не даю своїй свідомості повністю опрацювати і осмислити факти смертей, зґвалтувань, скалічених доль…
And when the whole of Ukraine was shocked by the news of the atrocities of the occupiers in the Kyiv region, my blood cooled from what I heard and saw, and all my emotions turned into black hatred for russia. I tried to use my friend's old trick, but realized that the "door" in my mind would close after the victory. So far, there is a filter between the outside world and my brain that does not allow all the tragedies that happen in Ukraine every day to be fully leaked. I understand how much grief has befallen my compatriots, but I do not allow my consciousness to fully process and comprehend the facts of deaths, rapes, mutilated fates…
Можливо це комусь здасться малодушністю, але по іншому я не можу, бо розумію, що не здатна осягнути розумом звірства, підлість та ницість, яку чинять окупанти. Оплакувати будемо після війни, а “перетравлювати” горе варто помірними порціями.
It may seem cowardly to some, but I can't do otherwise, because I understand that I can't comprehend the atrocities, meanness and meanness of the occupiers. We will mourn after the war, and the grief should be "digested" in moderation.