Привіт всім, друзі.
Рівно рік тому, 25 березня, я вперше опублікувала допис у нашому вулику. Ото ж, у мене перша річниця, маленький ювілей, так би мовити.
Зізнаюся чесно, що мене довго вмовляли спробувати доєднатися до спільноти. Були різні причини моїх вагань. По перше, я людина не дуже публічна, в сенсі соціальних мереж. У мене є сторінка у Фейсбук, ото і по всьому. Я досить рідко виставляю там світлини, а дописів, взагалі, не люблю там писати. Негативне ставлення чомусь. Весь час там якась «гризня» в коментарях. Складається враження, що люди навмисно скидають негатив, критикуючи когось. Але в Ecency все зовсім по іншому. Люди доброзичливі, відповідальні у своїх коментарях, завжди намагаються підтримати добрим словом. Дуже вдячна всім своїм «друзям» у спільноті. З вами моє життя емоційно збагатилося.
По друге, мені завжди здавалося, що це велика відповідальність – писати щось на широкий загал. Необхідно обдумувати кожне слово, щоб бути адекватною у судженнях та нікого не образити. Але і тут я помилялася. Толерантність – це одна із основних, дуже привабливих особливостей Ecency. За відсутності критики та відкритого не сприймання, думки плинуть самі собою. Тут я зрозуміла, що мої роздуми про різні речі та мої слова завжди позитивно сприйматимуться, тут я повірила, що можу бути відвертою і не осудженою.
По третє, існував комплекс меншовартості. Ну що я могла цікавого писати, щоб люди читали це? В моєму житті не відбувається нічого такого, що могло б принести інтерес широким масам. Звичайна буденність, робота, сім’я, роздуми про війну, виховання молодого покоління, опис власних почуттів та настрою… Та виявилося, що таких як я досить багато. Таким чином, я зрозуміла, що не потрібно бути якоюсь унікальною чи особливою, щоб писати дописи, адже всі ми у «вулику» рівні та маємо змогу заявити про це.
Знаєте, за цей рік із спільнотою, мені стало на багато морально легше, адже можу висловитися, можу поскаржитися чи порадіти чомусь, виливши емоцію словами. Це свого роду відрада і маленький бонус у формі покращеного настрою після чергового посту.
Дуже вдячна всім, хто читає мою «писанину». Я теж і задоволенням переглядаю дописи своїх друзів. Помічаю, що багато з нас мають спільні проблеми та одинакові приводи для радощів. Таким чином, розумію, що не самотня.
Hello everyone, friends.
Exactly one year ago, on March 25, I first published a post in our hive. Well, it's my first anniversary, a small anniversary, so to speak.
I confess honestly that I was persuaded for a long time to try to join the community. There were various reasons for my hesitation. Firstly, I am not a very public person, in the sense of social networks. I have a Facebook page, that's all. I rarely post photos there, and I generally don't like to write posts there. Negative attitude for some reason. All the time there is some kind of "grisny" in the comments. One gets the impression that people are deliberately throwing out negativity when criticizing someone. But in Ecency everything is completely different. People are friendly, responsible in their comments, always try to support with a kind word. I am very grateful to all my "friends" in the community. With you, my life has been emotionally enriched.
Secondly, it always seemed to me that it was a great responsibility to write something for a wide audience. It is necessary to think over every word in order to be adequate in judgment and not to offend anyone. But I was wrong here too. Tolerance is one of the main, very attractive features of Ecency. In the absence of criticism and open rejection, thoughts flow by themselves. Here I realized that my thoughts about various things and my words will always be perceived positively, here I believed that I can be frank and not judged.
Thirdly, there was an inferiority complex. Well, what could I write interestingly so that people would read it? Nothing happens in my life that could be of interest to the masses.Ordinary everyday life, work, family, thinking about the war, raising the younger generation, describing one's own feelings and mood... But it turned out that there are quite a lot of people like me. Thus, I realized that you don't need to be unique or special to write posts, because we are all equal in the "hive" and have the opportunity to declare it.
You know, during this year with the community, it became much easier for me mentally, because I can express myself, I can complain or be happy about something, pouring out my emotions in words. This is a kind of joy and a small bonus in the form of an improved mood after another fast.
I am very grateful to everyone who reads my "writing". I also enjoy looking at the posts of my friends. I notice that many of us have common problems and the same reasons for joy. Thus, I understand that I am not alone.