Привіт всім у спільноті.
Знову ракетний удар російські терористи нанесли по житловому будинку. Сьогоднішній теракт увійшов до переліку найкривавіших, вчинених з початку повномасштабної війни. Вночі кацапи атакували Україну 14 крилатими ракетами. 10 було збито. Ще були авіаційні удари. По місту Кривий Ріг рашисти влучили 5 ракетами. Одна з них потрапила у п’яти поверховий будинок. Знову смерті, поранення, біль та розпач. Наразі відомо про 6 загиблих у Кривому Розі та про велику кількість поранених, серед яких більша половина у тяжкому стані.
Хтось сказав, що смерть однієї людини, то трагедія, а смерті сотень, тисяч, десятків тисяч – статистика. Знайшла інфографіку, на якій зображені цифрові дані. Кожна цифра – це смерть. Це велика біда, яку язик не повертається назвати «статистикою». Страшні цифри беповоротного горя варто помножити на 3, а то й на 4. Адже у кожного, хто загинув були рідні, для яких світ перевернувся, а дійсність розкололася навпіл.
Hello everyone in the community.
Russian terrorists hit a residential building again with a rocket attack. Today's terrorist attack was included in the list of the bloodiest committed since the beginning of the full-scale war. At night, Katsaps attacked Ukraine with 14 cruise missiles. 10 were shot down. There were also air strikes. The city of Kryvyi Rih was hit by 5 rockets. One of them got into a five-story building. Again death, injury, pain and despair. Currently, we know about 6 dead in Kryvyi Rih and about a large number of wounded, among whom more than half are in serious condition.
Someone said that the death of one person is a tragedy, and the death of hundreds, thousands, tens of thousands is a statistic. I found an infographic that shows digital data. Every number is death. This is a big problem, which the language does not come back to call "statistics". The terrible figures of irreversible grief should be multiplied by 3, or even by 4. After all, everyone who died had relatives for whom the world turned upside down and reality split in half.
Знову читаю про просування на декількох напрямках фронту. Хтось коментує, мовляв, «що ті 200 чи 800 метрів»?! Після таких заяв на хвилинку очі застеляє люттю. Скільки крові пролито за ці шматки відвойованої землі? Хтось рахував зусилля фізичні та емоційні, витрачені на те, щоб вигнати окупантів та повернути своє? Просто немає слів від подібної нахабності деяких «диванних» експертів.
Чомусь сьогодні важко писати про свої думки. Мабуть, емоційне вигоряння. Буду відвертою. Все в нас якось несуразно, запізніло, чи що. Найбільної допомоги потребують постраждалі від теракту на Каховській ГЕС, ті хто потрапив під удар, як люди з Кривого Рогу сьогодні вночі. А міжнародні благодійники все їздять і їздять до переміщених, які живуть в місцях масового поселення вже півтори роки. Бюрократія не дає змогу кардинально повернути допомогу у бік тих, кому найпотрібніше. Це трішки бісить і виснажує.
Помітила, що мої дописи часто відображають настрій. Сьогодні не найкращий день в емоційному плані. У свідомості зійшлися «хмари» образи та розпачу. Сподіваюся, що скоро визирне сонце, бо такий стан дуже виснажує.
I read again about progress on several front lines. Someone comments, they say, "what are those 200 or 800 meters"?! After such statements, his eyes close with rage for a moment. How much blood was shed for these pieces of conquered land? Has anyone counted the physical and emotional effort spent on expelling the occupiers and regaining their own? There are simply no words for such arrogance of some "sofa" experts.
For some reason, today it is difficult to write about my thoughts. Probably emotional burnout. I will be frank. Everything with us is somehow incongruous, late or something. The victims of the terrorist attack at the Kakhovskaya HPP need the most help, those who were hit, like the people from Kryvyi Rih tonight. And international philanthropists keep going and going to the displaced people who have been living in places of mass settlement for a year and a half. Bureaucracy does not make it possible to radically return aid to those who need it most. It's a bit maddening and exhausting.
I noticed that my posts often reflect the mood. Today is not the best day emotionally. "Clouds" of insults and despair converged in the mind. I hope that the sun will come out soon, because this condition is very exhausting.
