З зими передивляюся мій улюблений серіал "Гра престолів", і цей процес розтягся вже на 4 місяці, бо (то через перебої зі світлом, то через зайнятість) дивлюся серії далеко не кожен день. З таким неквапливим графіком було більше часу порозмірковувати над сенсом, і деякі свої думки хочу сьогодні записати.

Offtop. Хто ваш улюблений персонаж "Гри престолів"?

Особисто мені дуже імпонує такий персонаж другого плану, як Джорах Мормонт. Він робить свої жахливі помилки, але потім проявляє справжній героїзм та лицарство, щоб їх виправити.

Стосовно до опитування сайту http://thrones-online.com/ найбільше голосів набрав Тіріон Ланністер (37,86%), на другому місці Джон Сноу (33,8%), на третьому Дейнеріс Таргаріен (17%). Можливо, Джон Сноу і був би безумовним лідером глядацьких симпатій...якби в самому кінці не зарізав Дейнеріс.

Люблю "Гру престолів" вцілому за "життєвість" цього фільму, але на цей раз більше всього замислився ось над чим: кого в житті оминає гірка чаша смутку та страждань? Хоча б когось із "сильних світу цього"? Ні. По ходу серіалу ми бачимо, що поступово "хлебнути" доводиться усім, навіть тим, хто спершу здаються явними щасливчиками долі. Колесо Фортуни спершу підносить людей наверх, потім провертається, і розчавлює їх (руками ворогів та зависників).
Як приклад — королева Церцея. Вже в першому ж сезоні вона втрачає (нехай не коханого, але все ж таки чоловіка-короля), після чого її статус понижується. Далі втрачає трьох своїх дітей. Її коханий Джеймі стає інвалідом з однією рукою. Породивши секту "вороб'їв", Церцея сама ж стає її жертвою, проходить ув'язнення в підземеллі, а далі приниження, коли її змушують голою пройти через усе місто, і під час цієї "прогулянки позору" її обпльовують та закидують усіляким навозом простолюдини. В кінці Церцея зазнає поразки у війні з Дейнеріс, і гине разом з Джеймі під завалами Червоного замку.

І настільки "хлебнути" доводиться не одній королеві Церцеї: подібна складна доля практично в усіх персонажів серіалу, кожний по-своєму випиває чашу страждань до дна.

Зрештою, в усіх цих перепетиях, ми бачимо, що головним стає не те, чого людина досягла (бо всі досягнення все-рівно тимчасові), а те, як вона йшла життєвою дорогою, чи зберегла честь та совість, чи зробила якесь добро тим, з ким її зводила доля (чи сіяла тільки зло, в угоду своїм егоістичним цілям). В цьому і полягає основна різниця, бо з рештою нищівні удари долі отримують усі — як злодії, так і гідні люди.

Кожного разу, як щось в мені хоче поскиглити на тему "яке непросте життя", я пригадую, що треба переглянути ще серію "Гри престолів". І відпускає.

✍ Богдан Карасьов, 11 квітня 2023 р.