Вже не згадаю, яка подія наштовхнула мене на роздуми про сімейні відносини, про кохання, яке зжирає побут. Прийшла до висновку, що це підміна понять.
Побут не може нічого зруйнувати чи построїти.
Так само як діти скріпити сім'ю чи зруйнувати.
І взагалі не впливають на любов.
Тому що любов це внутрішній стан кожної окремої людини.
Кожна людина як сосуд, наповнений чарівними бабочками♥️
Це то, що кожен день потрібно в собі винашувати, як дитятко, поливати як квітоньку.
І тоді не важливим стане чи вивчив син уроки, чи не розкидав чоловік шкарпетки і все інше - не захочеться кричати.
Якщо ти наповнений любов'ю, а ми всі за замовчуванням народжуємся такими - тобі не знайомі будуть образи, заздрість, гнів, відчуття провини.
Як часто я засинала з думками, що мала вчинити інакше-промовчати, як мінімум! А краще просто згадати, що в першу чергу переді мною люди - рідні, чи ні. Але кожному створінню на землі хочеться тепла. Перед цим не встоїть ніхто!
Навіть якщо стоящий перед тобою кричить і ображає - йому особливо і терміново потрібна лише любов, добре слово, чи тихі обійми. І крутіше будь-якого вірусу цей стан передасться далі.
Мы самі обираємо що множити - образи і нарікання, чи душевне тепло і впевненість, без роздвоєння особистості від "я тебе кохаю" і "та за щооо?!".
І коли вкотре захочеться дозволити поганим емоціям взяти верх, зачиняйтесь в кімнаті і не виходьте, поки не стане інакше😅 подивіться на ваші щасливі фото, згадайте що ви промінчик сонечка і виходьте з обіймами🤗
Всім ❤️
