Все таки волоський горіх (пагони саме цього дерева зображені на перших двох фото) не надто підходить для наших кліматичних умов (я маю на увазі захід України, бо я там живу, можливо на півдні все по іншому). Не зважаючи на те, що листя на горіхових деревах розпускаються набагато пізніше, ніж на інших, вони все одно дуже часто страждають від заморозків. Це стається приблизно через рік, тобто одного року заморозки обходять стороною нас, тоді волоські горіхи не обмерзають і ми маємо чудовий врожай, а вже наступного листя із квітами обмерзає і нам доводиться їсти минулорічні горіхи.
Очевидно, що це дерево походить із більш теплих країв, ніж наші. То як це волоський горіх опинився в Україні і чого він взагалі «волоський», а російською – «грецький»? Насправді його батьківщиною є Середня Азія, також він трапляється в окремих регіонах Кавказу. У Росії цей горіх отримав назву «грецького», через те, що його доправляли туди і продавали, в основному, грецькі торговці. А в Україну цей горіх потрапив через територію Молдови та Придністров’я – Волохію (Валахію), через те його і стали називати волоським.
Схоже, що людина споживає волоські горіхи з давніх-давен, мабуть, ще до того, як первісні племена збирачів стали займатися землеробством та рільництвом. Адже горіхи є дуже поживними і стимулюють роботу мозку. Це помітили ще вавилонські жреці і заборонили їсти волоські горіхи простолюдинам, щоб ті випадково не «порозумнішали».
То ж споживати горіхи корисно, але в міру. Не забувайте про калорійність цього продукту, якщо ви сидите на дієті та рахуєте калорії. Я гадаю, що кілька горіхів в день – це золота серединка. Ваш мозок отримає необхідне живлення, а ви не «переборщите» із калоріями.
P. S. І ще фото яблуневого пагона, на якому розкриваються листки, на додачу.