Зараз настали сірі дні листопада. Золота осінь вже завершилася і, хоча на деревах ще залишилося жовте листя, проте воно зовсім не дарує теплого осіннього настрою. Це все тому, що вже кілька днів поспіль улюблене мною сонечко не визирало з-за хмар, сховавшись за низькими та важкими брудно-сірими хмарищами, між якими навіть не видно розривів, просто величезне полотнище, яке відрізало людей на землі від сонячного проміння. А вранці поняття простору взагалі кудись зникає, бо на землю опускається сірий туман, який просто краде усі звуки, наче це якась вата, а не краплинки води у повітрі. Через ці краплинки, до речі, все вогке та холодне, навіть випраний одяг неможливо висушити на вулиці.
Переважно туман до обіду розсіюється і стає трохи світліше, тобто темно-сірий день стає світло-сірим. Але сьогодні туман плавно перейшов у мжичку, тобто у щось середнє між туманом і дощем і світліше на стало.
Коли настають такі сірі дні, то у мене вранці виникає дивне відчуття. Я зараз постійно прокидаюся з думкою, що за вікном випав сніг. Це просто якась нав'язлива думка, я просто вже марю нею. Я пам'ятаю саме такі моменти зі свого дитинства (це той час, коли зима була зимою, з купою снігу та морозами) - коли сірі дні вже починають втомлювати, вранці неможливо прокинутися до школи, а після школи день просто закінчувався.
І тут в один з ранків ти прокидаєшся і спочатку не розумієш, що ж змінилося. Ти знаєш, що щось не так, кімнату заливає дивне біле світло, сірість за вікном кудись зникла і раптом у тебе в голові блискавкою промайнула думка - випав сніг! Ти з радісним лементом біжиш до вікна, щоб переконатися, що це не сон. Ні, не сон, землю вкриває поки-що тонкий шар свіжого снігу, крізь який де-не-де проглядає трава на подвір'ї. Твій настрій стає просто захмарно чудовим і ти з галасом біжиш ділитися ним з батьками та братом (чи сестрою). Сонливість миттю зникає і ти одягаєшся дуже швидко, щоб якнайскоріше потрапити надвір, щоб згребти в долоню цього снігу і зліпити сніжку, яку ти жартома запустиш в друга.
Навіть усвідомлення того, що перший сніг, зазвичай, тане через певний час, не могло зіпсувати такі щасливі моменти. Мабуть тому, що погода тоді була більше передбачуваною і після першого снігу завжди падав другий, третій і так далі. Зима була сніжною і ми могли вдосталь накататись на санчатах та ковзанках з гірки. Ми ліпили сніговиків і цілі снігові фортеці, батьки закутували нас шаликами, але випускали на вулицю, не зважаючи, що додому ми приходили завжди мокрими. Бо ж мокрий одяг легко висушити, не потрібно прати речі, які в протилежному випадку були б заляпані болотом, як у теперішні теплі зими.
А ще, оскільки перший сніг зазвичай випадав наприкінці листопада - на початку грудня, це означало, що до Миколая вже близько. Ми казали просто "Миколая", скорочуючи більш офіційну назву "день Святого Миколая" чи ще більш точну "день народження Святого Миколая". Адже саме в цей день святий з довгою бородою та бездонним мішком розносив дітям подарунки. І якими ж були ми щасливими, коли вірили, що це справді так і батьки тут ні до чого. Бо це була справжня магія дитинства, яку важко з чимось порівняти.
В ті часи ми ще не писали листів святому Миколаю, батьки обережно розпитували нас про те, що ми хочемо впродовж всього грудня, гарячково намагаючись поєднати дитячі бажання і свій обмежений бюджет. Хоча сімейний бюджет завжди прямує до нуля, але тоді, на зламі епох було особливо важко, то ж ми, малі, не могли розраховувати на якісь дорогі подарунки. Але щоб там нам не поклав Миколай під подушку, одна річ завжди залишалася незмінною - це мандаринки.
В моїх дитячих спогадах запах мандаринок нерозривно пов'язаний з святом Миколая та тим чудовим ранком, коли ми заглядали під подушки та починали шарудіти кульками з цукерками та роздивлятися подарунки. Кімнату одразу ж наповнював запах мандаринок і це було просто неймовірно. Мабуть навіть день народження не викликав стільки емоцій та очікувань, як день Святого Миколая. Адже це була справжня зимова магія, спогади про яку завжди житимуть в глибинах моєї пам'яті.
Зараз ця магія знову повернулася і заграла новими барвами, адже тепер чарівник - це я 😊 . Я творю магію для своїх дітей, надихаючись тими спогадами, які я отримала сама. Мабуть через це я щоранку поглядаю у вікно, щоб перевірити, чи не випав перший сніг. Адже це означитиме, що пора витягувати свою чарівну паличку і йти творити дива. 🎅
Фото 1 автора freestocks.org з Pexels
Фото 2 автора Susanne Jutzeler з Pexels
Фото 3 автора Pavel Danilyuk з Pexels
