Слава Богу, що вітри, які стільки днів продували мій дім і, здавалося, що видули з мене всю душу, стихли. А ще одразу пішов сніг і одразу стало тепліше, принаймні так відчувається. Серйозно, температура повітря майже не змінилася, але відчуття, що тебе покидає життєва сила, одразу ж зникли. То ж одразу віриться, що в ескімоських іглу, побудованих зі снігових блоків, можна жити.
Хоча я, звісно ж, не була у справжніх ескімоських іглу, але мої друзі якось з дітьми зробили майже таке ж саме іглу і навіть розвели в ньому вогонь заради експерименту. Я думаю, що якби там затулити отвір та завісити стіни шкурами (ги-ги 😄), то було б не гірше за будиночок з цегли чи дерева.
З цього місця мені важко знову зібратися з думками і повернутися до безтурботного святкового настрою, бо жадібний до грошей Київстар опустив мене з небес на грішну землю (підключала дідусеві тариф, треба буде про це окрему статтю написати). Але приємна різдвяна музика в моїх навушниках допомагає розслабитися знову. Бо не можливо опиратися хорошому настрою, коли приємний чоловічий голос каже тобі: "Слухай. Кайфуй. Релаксуй" 😊
Отож, надворі знову біло, хоча сніг вже перестав падати. Але я сподіваюся на те, що той що випав (а це доволі тонкий шар) не розтане. Бо зі снігом таки справді затишніше. Та й діти встигли лише декілька разів покататися на санчатах і були дуже розчаровані тим, що сніг розтанув. Звісно, сильний сніг одразу ж створює незручності і навіть аварійні ситуації на дорогах, та все ж.. 😌
Не хочеться постійно думати про якісь негаразди і лиха. Вони, на жаль, постійно десь і з кимось трапляються, з цим нічого не зробиш. Ми не всесильні і не можемо допомогти всім у світі, лиш не треба забувати хоча б про тих, хто поруч з нами. Я живу саме за таким принципом і намагаюся просто радіти життю, бо жити постійно в печалі та горі якось... сумно. В житті має бути радість, світло і надія. Ну і любов, звісно, бо інакше нащо взагалі жити, коли немає, кого любити? Перебираючи всі сенси існування в сотий і мільйонний раз доходиш до одного вірного висновку - лише заради любові є сенс жити і на любов ми сподіваємося по той бік нашого життя.
А незабаром Різдво - свято народження маленького Бога, який потім виріс і зазнав страждань. Але спочатку він був маленькою дитиною, який приніс сенс існування для своєї матері. І саме такі є різдвяні свята - веселі та безтурботні, вони не проходять під знаком страждань та болі, які неминуче передують Великодню. Людська природа така, що люди не хочуть думати про неминучі негаразди та біль, а хочуть відчувати радість у мить щастя. Мабуть, це добре.
Фото 1 автора Brigitte Tohm з Pexels
Фото 2 з Pexels