Привіт, друзі! Сьогодні я хочу поділитися з вами своїми враженнями про книжку, яку я прочитала. Це "Роки рису та солі" за авторством Кіма Стенлі Робінсона, американського письменника-фантаста. Ця книжка-написана в жанрі альтернативної історії, який мені дуже подобається.
Але "Роки рису та солі" вигідно вирізняється від конвеєрного чтива про "попаданців" (чи мабуть "потраплянців" 😊), бо тут немає ніяких "мандрівників" з нашого часу, які прагнуть виправити історію, яка, на їхню думку, пішла неправильним шляхом. А оповідь ведеться від лиця групи кількох персонажів, які з'являються на сторінках книги від точки розколу (кожна книга в жанрі альтернативної історії має таку точку, де історія повернула в інше русло) до умовної сучасності в різних часових проміжках. Це можливо завдяки реінкарнації, яка є чи не єдиним фантастичним елементом книги (бо хоча багато-хто вірить в реінкарнацію, все ж науково вона не доведена).
А точкою розколу стало припущення про те, що Велика чума в чотирнадцятому столітті, яка знищила третину населення Європи, насправді виявилася набагато більш смертоносною і знищила майже все населення європейського субконтиненту. В першій книзі (весь роман поділено на десять книг-розділів) якраз і розповідається про поневіряння розвідника з війська Тамерлана (який саме ішов завойовувати Європу) спустошеною чумою землею. Він пройшов усю Угорщину і десь до Балкан (точно не сказано) пішки і всюди бачив лише вимерлі міста і села. Йому трапилася лише одна людина, котра і вижила. Врешті-решт десь на узбережжі Адріатики він потрапив у полон до работорговці, які обмовилися, що так сталося з усією Європою. В одній із останніх книг роману є додаткова інформація про те, чума не пожаліла і Східну Європу, добравшись до Москви і Новгорода (здається). Єдиними, хто вижили, стали мешканці островів Туманного Альбіону та Ірландії, які на багато років опинилися в ізоляції та забутті, а потім були завойовані та обернуті в рабство мусульманами, які заново заселили Європу через декілька століть після чуми.
То ж логічно, що вся світова історія пішла зовсім за іншим сценарієм. Двома основними культурами стали ісламська та східна (яка складалася з двох гілок індійської на основі буддизму та китайського конфуціанства). Це врешті-решт призвело до глобальної світової війни між цими двома світами наприкінці роману, яка виявилася набагато страшнішою за дві світові війни нашої гілки історії, разом взяті. Ця війна, була названа Довгою війною (бо тривала понад 60 років) і в ній загинуло понад мільярд людей. У цьому світі ядерна зброя так і не була винайдена, через це цей конфлікт і був таким довгим. Якби одна із сторін мала таку руйнівну зброю, то війна була закінчена одним ударом. А якби дві, то, можливо, весь світ було б зруйновано.
Але це я трохи забігла наперед. Отож, тут була дуже сильною експансія Китаю, мореплавці якого відкрили та завоювали Південну Америку (а пізніше і Австралію). Японія також була поглинута Китаєм, а її населення було розпорошене по цілому світу. А от індіанцям Північної Америки (які, звісно, були ніякі не індіанці, а мали самоназву - ходеносауні, ліга племен) пощастило організуватися під керівництвом мандрівного роніна, який після завоювання Японії Китаєм приплив на північноамериканський континент. Ходеносауні створили власну державу, який вистояла під натиском китайців зі східного узбережжя та мусульман західного. А потім вони утворили союз із Траванкором (лігою індійських держав), які були найбільш технологічно розвиненою державою. Промислова революція розпочалася саме там.
У книзі робиться акцент на соціальний розвиток людства, досліджуються проблематики релігії, моралі, самопізнання. Автор веде людство схожим до нашого шляхом розвитку, із відмінностями звісно. Який світ кращий? Складно сказати - становище чорношкірих у цьому світі було схожим, їх так само брали у рабство і вивозили в Америку китайці. Індіанцям пощастило створити власну державу, а індуси (як це іронічно звучить) зайняли роль британців у промисловій революції. Але жінки більш безправні, через поширеність ісламу, який, втім, не такий радикалізований як у нашому світі.
Але війни нікуди не ділися, імперії так само народжувались і помирали, а світові супердержави розв'язали Довгу війну між дар аль-Ісламом та Китаєм, на бік останнього були змушені стати Індія та ходеносауні, які не любили Китай, але ще менше перемоги бажали ісламському світу. Ісламські країни, врешті-решт перемогли, хоча Китай був настільки зруйнований, що його перемога була пірровою. Найбільше виграла Японія, яка не тільки змогла здобути незалежність від Китаю, але й захопила нові території. А змучене війною суспільство вибирає найбільш затребуваною світовою релігією миролюбивий буддизм.
В чому основний посил книги? Через низку реінкарнацій автор доносить до читача просту думку - яким би жорстоким не був світ, яка б релігія чи світогляд не панував, в ньому варто жити, бо життя прекрасне. Це трішки перегукається з останнім мультфільмом студії Піксар, "Душа", де висловлена схоже ідея - не варто боятися жити. І якщо нам дане наше життя, то треба прожити його достойно.