«Наркомани на городі» - є така пісня братів Гадюкіних, колись популярної української рок-групи початку 90-х років минулого століття. Вона стосується дуже актуального та життєвого на той час явища – конфлікту інтересів галицьких господарів та наркоманів, які саме у цей час і породили у нашій свідомості образ класичного наркомана – опущеної людини, яка колеться ширкою і життя якої вже майже закінчилося. Такі наркомани за чергову дозу ширки, яку якраз варили із недозрілих макових головок, готові були майже на все.
Найпростішим способом здобути омріяний мак і зварити чергову порцію свого «зілля» було поїхати в одне з найближчих до міста сіл, де люди з діда-прадіда сіяли мак, зерна якого використовувались в якості солодкої начинки для різних маківників, булочок, пампухів, та й до різдвяної куті мак додається, це один із її базових складників.
То ж нерідко бувало, що вранці люди прокидалися, а мак весь знищено. Тому господарі стали влаштовувати засідки, щоб захистити своє добро, що нерідко приводило до сутичок. Я пам’ятаю, що коли я була мала, до нас також завітали мисливці за маковими головками і, оскільки наш дворовий пес голосно гавкав, то дідусь пішов на поле, яке було недалеко від дому, озброївшись вилами. На щастя тоді ніхто не постраждав, а бувало різне, розказували люди. То ж з часом, коли в магазинах став продаватися вже вирощений, а то і вже перемелений мак з цукром, люди перестали вирощувати його в себе вдома. Надто це було затратно і небезпечно.
Зараз мак на подвір’ї може рости хіба декоративний, який не має цих снодійних властивостей. Люди садять його для краси і саме такий мак я сфотографувала, він зображений на цих фото.