Зіост обертається навколо однієї зірки у світах ситхів Зовнішнього краю, поблизу Коррібану та Дромунда Кааса в межах Стігійської кальдери — туманності, яка приховує його від галактики. Це холодна, похмура скеля — уявіть собі крижані тундри, зубчасті вершини та покриті попелом ліси — усе це під тьмяним сірим небом. Колись помірний клімат із процвітаючими екосистемами, тепер це майже безжиттєва лушпиння, його повітря придатне для дихання, але гірке, його поверхня вкрита чаклунством і війною ситхів. Темна сторона просочується з його ядра, роблячи його нексусом Сили, що конкурує з Корибаном — ідеальним для ритуалів, але пеклом для психіки.
Історія Ziost давня і жорстока, здебільшого з Легенд (епохи Старої Республіки). Це був оплот ситхів, коли вигнанці Великої гіперпросторової війни заселили його після втечі з Корибану. Столиця, Нью-Адаста, височіла серед замерзлих пустощів — чорних цитаделей і храмів, що направляли темну силу. Імператор Вітіейт здійснив трюк, що приголомшив галактику: заманивши сюди суперників-сітхів, він розв’язав ритуал, який знищив усе живе — мільярди мертвих, планета залишила безплідну оболонку. Він залишався світом-привидом, доки Дарт Малгус, а згодом ситхи не зайняли його знову, лише для того, щоб Вітіат (у ролі Валкоріона) повернувся через століття, знову поглинаючи його, щоб живити свою імперію Закуул.
Компанія Canon обережніше в деталях, але киває на Зіоста в історії Скайвокера — атмосфера культу ситхів Екзегола перегукується з його запустінням. Нечисленна дика природа — мутовані собаки та безокі змії підстерігають руїни. Сітхи побудували тут верфі зорельотів і бібліотеки, але після постапокаліпсису це здебільшого руїни та шепіт: привиди пожертого залишаються, зводячи відвідувачів з розуму.
