Колись у нашому селі (хоча зараз мова іде навіть не про усе село а зокрема про нашу вулицю, нашу округу) — всі косили сіно. Бо кожен двір мав корову. Корова була гарантією: у тебе завжди є молоко, сметана, сир. А інколи й масло. Ці продукти були щодня на столі, а надлишки продавали на базарі або просто сусідам.
Зараз усе змінилось. У нас на вулиці лише мої батьки ще тримають корову. А їй взимку необхідне сіно, тому ми косимо сіно далі. А крім того, просто необхідно скошувати траву бо якщо не обкошувати землю, вона заростає, псується. З'являються мурашники, горби, ділянка стає непридатною. Інші люди або просто косять і залишають траву гнити, або беруть її для підстилки для курей. Курей ще тримають багато хто, а корів — одиниці.
У сусідньому селі тримають більше худоби, то ж там більше косять сіна (Ці фото зроблені як ми гуляли з молодшим сином і бачили як складають сіно у копиці). Це село трохи далі від міста, тож воно зберегло більше традиційного укладу. А чим ближче до міста — тим більше люди покидають господарство, бо це просто невигідно.
Тримати корову — це щоденна робота. Без вихідних, без відпусток. Тричі на день треба годувати, доїти. І якщо доїти не вмієш — біда: корова захворіє. Молодші цього не хочуть, а старші вже не можуть. Так і зникають корови з наших обійсть.
Зараз вигідніше просто піти на роботу в місті, відпрацювати 8 годин і мати зарплату, ніж тримати корову заради молока й сиру. Бо навіть якщо щось і вдасться продати — грошей із того мало: ні на комуналку, ні на одяг не вистачить.
Це нормально, що все йде до спеціалізації. У США, наприклад, великі фермерські господарства, де люди займаються тільки тваринництвом — з технікою, знаннями й фокусом на прибуток. Це їхня професія, а не хобі "після роботи".
Колись тримати корову було життєво необхідно. Особливо у важкі 90-ті, коли все доводилось мати з власного городу чи обори. Але ще раніше, у пізньому Радянському Союзі, хоч щось дозволяли мати. А в ранньому — взагалі нічого. Все було колгоспне. Люди доглядали худобу, яка їм не належала. Працювали за зерно, за пайку. Таке собі сучасне рабство.
І ось сьогодні ми знову мусимо боротися за право бути вільними. Бо Росія хоче нас повернути в ті самі "колгоспи", де немає ані гідності, ані вибору. Можливо, в них і немає вже колгоспів, але раби залишилися.