Привіт, друзі! Хоча я вже завершив свою доволі об’ємну працю — серію з понад десятка публікацій про відвідини Музею науки у Валенсії, у мене залишилося ще кілька цікавих фактів, якими хочеться з вами поділитися.
Під час прогулянок центром міста ми відвідали Центральний ринок Валенсії. Сталося це вранці того самого дня, коли згодом ми вирушили на екскурсію до музею науки. Напередодні, у неділю, ринок був зачинений, а от у понеділок працював у повну силу.
Ми пройшлися ринком — і він справив на мене дуже приємне враження: чистий, охайний, акуратний, із чітко впорядкованими рядами. Видно, що простір продуманий і для місцевих, і для туристів: усе красиво викладене, без хаосу, дуже естетично. Дружині ринок надзвичайно сподобався — думаю, якби ми жили десь поруч, вона із задоволенням ходила б туди ледь не щодня. ☺️
Але зараз не зовсім про це.
Як ви, можливо, знаєте з моїх попередніх дописів (а якщо ні — нагадаю), я люблю збирати гриби. У сезон я часто ділюся грибними історіями, тож у цій темі трохи розбираюся. І от уявіть моє здивування, коли на центральному ринку Валенсії я побачив… свіжі рижики.
Так-так — узимку. Я, чесно кажучи, не знаю, чи їх вирощують в Іспанії, але ніколи не чув, щоб рижики культивували, як, наприклад, печериці чи гливи. Я зробив кілька фото, але чомусь тоді посоромився запитати продавця ані про походження грибів, ані про ціну. Ціну, щоправда, згодом таки з’ясував: зараз у Валенсії свіжі рижики коштують від 25 до 32 євро за кілограм, залежно від сорту — а, як виявилося, сортів у них кілька (тут йдеться про якість, а не підвиди грибів).
Латинська назва рижика — Lactarius deliciosus, тобто буквально «рижик смачний». І ця назва абсолютно виправдана. В українських грибних довідниках рижик належить до грибів першої категорії, поряд із білим грибом. Проте, на відміну від білих, рижики у нас часто залишаються недооціненими — багато хто просто проходить повз.
А я ж знаю їх із дитинства й знаю один простий секрет, як приготувати рижики так, щоб це було справжнє гастрономічне диво. Все дуже просто: чистий, вимитий рижик кладеться на розігріту металеву поверхню (у нас удома це була стара піч із металевою пластиною — ми казали, що смажимо «на бляті»), злегка солиться — і все.
Гриб починає пускати сік, ніби вариться у власному соку зсередини, а ззовні запікається. Смак — неповторний. Я намагався відтворити це на сковороді — виходить дуже близько, але все ж не зовсім те.
Саме тому рижик по праву є одним із найсмачніших грибів, і було особливо приємно побачити його навіть у сонячній Іспанії, на ринку Валенсії.
P. S. Я таки спитав у Gemini, чи вирощують рижки на продаж в Іспанії, то й відповів, що ні, а більшість рижиків на ринках Іспанії походять із соснових лісів (наприклад, у регіонах Кастилія-і-Леон або Сьєрра-де-Гвадаррама), де вони ростуть у симбіозі з корінням сосен. Саме тому їхня ціна та наявність на прилавках сильно залежать від погоди та сезону.
