Уявіть собі класичну хімічну лабораторію, яку нам так часто показують у кіно: величезні колби, в яких годинами вирує якась підозріла рідина, складні скляні лабіринти зворотних холодильників, пальник Бунзена з його рівним синім полум’ям і обов’язковий дорогий каталізатор, без якого вся ця магія просто відмовиться працювати. Протягом століть ми, хіміки, звикли думати масштабами «макросвіту». Хочеш отримати нову речовину — бери склянку, змішуй реагенти, грій, чекай, виділяй, очищуй. На це йдуть години, дні, а іноді й тижні напруженої праці. Але що, як я скажу вам, що найбільша революція у створенні ліків сьогодні відбувається не у велетенських реакторах, а всередині мікроскопічних крапель, що летять крізь повітря зі швидкістю звуку?
Буквально днями команда легендарного професора Грема Кукса з університету Пердью опублікувала в Journal of the American Chemical Society дослідження, яке особисто в мені викликало суміш дитячого захаплення та професійного шоку. Вони знайшли спосіб змусити хімічні реакції протікати в мільйон разів швидше, ніж зазвичай. Без нагрівання. Без агресивних розчинників. І головне — без жодного грама дорогоцінних чи токсичних каталізаторів. Усе, що для цього знадобилося, — звичайнісінька кімнатна температура й уміння керувати польотом крихітних заряджених крапельок.
Коли я вперше вчитувався в деталі їхнього експерименту, зловив себе на думці, наскільки красиво авторам вдалося перевернути з ніг на голову призначення аналітичного обладнання. Мова йде про мас-спектрометрію — метод, який будь-який студент-хімік знає як суто «пасивний» інструмент для визначення маси та структури молекул. Ми беремо речовину, іонізуємо її, запускаємо в магнітне чи електричне поле і дивимося на графік. Але Кукс і його колеги поглянули на серце цього приладу — систему десорбційної електророзпилювальної іонізації (DESI) — зовсім іншими очима.
Працює це як футуристичний міні-пістолет. Спеціальне сопло розпилює розчинник, створюючи потік мікроскопічних заряджених крапель. Вони вдаряються об поверхню зі зразком, «вибивають» звідти молекули й несуть їх далі на аналіз. Традиційно аналітику намагаються зробити максимально делікатною, щоб нічого не змінити по дорозі. Але науковці помітили цікавий ефект: якщо просто відсунути вхідний отвір мас-спектрометра трохи далі від сопла, давши крапелькам пролетіти більшу відстань у повітрі, ці краплі перетворюються на ультрашвидкі мікрореактори.
Це явище збиває з пантелику своєю простотою. На поверхні летючої мікрокраплі створюються унікальні умови: молекули реагентів вишикуються в особливому порядку, концентрація зростає, а енергетичний бар'єр реакції стрімко падає. У результаті хімічне перетворення, яке в класичній круглодонній колбі вимагало б п'яти годин кип'ятіння з додаванням паладієвого чи платинового каталізатора, у повітрі завершується за частки мікросекунди, поки крапля просто летить від сопла до приймача.
Для перевірки своєї теорії дослідники взялися за синтез азотовмісних гетероциклів — базових структурних блоків, на основі яких будується добра половина сучасних антибіотиків, протипухлинних препаратів та засобів захисту рослин в агросекторі. Органічний синтез таких сполук — це зазвичай та ще головна біль: суворі температурні режими, агресивні середовища, довгі години очікування і, звісно, подальше виснажливе очищення продукту від залишків металевих каталізаторів. Система DESI зробила все це в один клік, за звичайних «кімнатних» умов, видаючи чистий продукт на виході.
Ба більше, розробники об'єднали цей мікрокрапельний синтез із робототехнікою. Вони створили повністю автоматизовану платформу high-throughput screening (високопродуктивного скринінгу). Уявіть собі підкладку, на яку нанесено тисячі мікроскопічних точок із різними стартовими реагентами. Роботизована рука переміщує сопло, система за одну секунду здійснює синтез в одній точці й тут же аналізує, що вийшло. Швидкість вражає — близько 3600 експериментів за годину. Класична лабораторія витратила б на такий обсяг роботи місяці.
Для світової фармакології це навіть не крок уперед, це справжній телепорт у майбутнє. Створення нових ліків від моменту появи ідеї в голові вченого до виходу готової таблетки на ринок сьогодні займає в середньому від 10 до 15 років. Левова частка цього часу йде на сліпий перебір тисяч і тисяч варіантів молекул-кандидатів. Потрібно перевірити, як кожна модифікація структури впливає, наприклад, на раковий фермент чи клітину пухлини. Тепер, завдяки технології мікрокрапель, вчені можуть синтезувати цілі бібліотеки потенційних ліків і одразу ж, «на льоту», тестувати їхню біологічну активність у межах однієї й тієї ж технологічної лінії.
Окремий привід для моєї щирої радості — це екологічний аспект. Органічний синтез історично вважається брудним виробництвом через тонни відпрацьованих токсичних розчинників та важких металів, які потім важко утилізувати. Метод Кукса пропонує ідеальну концепцію «зеленої хімії». Нам більше не потрібні екстремальний тиск чи виснажливе нагрівання, що потребують колосальних енерговитрат. Не потрібні дорогі допоміжні речовини. Процес стає чистим, швидким і максимально ощадливим до ресурсів планети.
Звісно, скептики одразу скажуть: «Усе це чудово для мікрограмів у лабораторії, але як ви збираєтеся масштабувати це до промислових тоннажів?». І це цілком слушне зауваження. Справді, наразі метод орієнтований на первинний пошук та аналіз. Проте промислове масштабування — це питання інженерії, а не фундаментальної науки. Створення матриць із тисяч одночасно працюючих сопел або розробка спеціальних проточних мікрофлюїдних систем — це завдання, які сучасні інженери вміють вирішувати. Головне, що сам фізико-хімічний принцип довів свою залізобетонну ефективність.
Коли спостерігаєш за такими відкриттями, мимоволі починаєш дивитися на звичні речі інакше. Хімія мікрокрапель показує, що іноді для вирішення глобальної проблеми не потрібно вигадувати надскладні молекули чи будувати гігантські заводи. Достатньо просто змінити масштаб сприйняття — подрібнити звичний розчин на мільйони крихітних частинок і дозволити фізиці поверхневих явищ зробити всю брудну роботу за нас. Мені здається, ми стоїмо на порозі часу, коли створення ліків проти найважчих хвороб стане справою не років, а кількох тижнів. І це не може не надихати.
