Вітаю, Українці! Вітаю з тим тих хто сьогодні фізично зміг відкрити очі та побачити цей світ. Сумно, дуже сумно бо сьогодні загинули наші Люди від рук ворога - російської федерації, яка успадкувала фашизм. Вона знищує все. Вона знищує наше існування - це геноцид.
Мене душить відчуття горя, душить цей жорстокий та несправедливий світ. Важко, дуже важко повідомляти про таке... Нажаль, в нас є сьогодні втрати і серед них є наші діти... Але не можу про це мовчати. Про це треба кричати!!! Кричати на весь світ і боротися проти тієї скверни, яка прийшла на нашу Святу стародавню Землю. Ми не повинні залишити своїм дітям та онукам цю війну. Нам треба її зупинити, але тільки за умов справедливості, а НЕ капітуляції.
Разом із вами я переживав цей нічний жах. Вибухи, в небі раскати грома але не природнього, раскати металевої смерті.. З неба падали сьогодні не зірки - це були балістичні ракети. Вони розривалися хаотично де тільки могли дістатися України.
В цю ніч, як і попередню та не тільки ми не спали, намагаючись зберегти своїх близьких.
Це була одна з тих ночей, коли неможливо спати. Над головами ревіли сирени, земля здригалася від вибухів, а кожна мама притискала до себе дитину й молилася, щоб пережити ще одну атаку.
Але, не у всіх це вийшло - нажаль...
Отже, що відбулося за результатами террору росії:
понад 30 міст і сіл у вогні: нічна атака рф забрала життя 12 українців, ще 60 — поранені
станом на зараз — 12 загиблих. 60 людей дістали поранення. Серед них — діти, літні люди, звичайні українці, які просто жили своїм життям.
Постраждали Київщина, Житомирщина, Хмельниччина, Миколаїв… але це лише частина карти. Загалом удар прийшовся по більш ніж 30 містах і селах. Понад 30 — це не “точковий удар по об’єктах інфраструктури”. Це знищення країни. Це спроба змусити нас зламатися, злякатися, здатися.
На фото — вирви від ракет, обгорілі стіни будинків, вікна, розбиті уламками, кров на асфальті. А за кадром — сотні розбитих доль.
І поки хтось у світі вагається, чи давати Україні більше зброї, росія день за днем стирає з мапи наші домівки, наші мрії, наші життя.
Це — не просто війна. Це терор. І ми не маємо права мовчати.
(всі світлини, які тут наведені звісно не мої, всі вони з відкритих джерел та я іх наводжу тут з метою фіксації та розповсюдження інформації про військові злочини росії)
Господи, якщо ти є, почуй Нас!!! Бо Світ майже нас не чує... А якщо, чує то пізно та недостатньо, вже 11 рік війни. Так не повинно бути... Діти не повинні гинути...!!! Коли ж ця клята війна завершить збирати свої страшні жнива...? Будь прокляті ті, хто підримує цю війну, хто пускає ці ракети по нашому дому. Хай будуть прокляті ті хто захотів нас знищити.
На Житомирщині — траур, якого не витримує серце. Троє дітей з однієї родини загинули після чергової масованої ракетної атаки росії.
Відео взято з 
Найстаршому, Романові, за кілька днів мав би бути випускний. Святкове вбрання вже, ймовірно, висіло у шафі. Можливо, він уже обрав, з ким станцює повільний вальс прощання зі школою. Мрії про доросле життя — перервані однією ракетою.
Його молодші братик і сестричка теж не дожили навіть до підручників, до першої закоханості, до перших канікул цього літа. Вони просто спали вдома. Там, де кожна дитина має бути в безпеці.
Їхні батьки вижили (?), але потрапили до лікарні. Мати — у критичному стані. Якщо вона виживе, то її світ все одно вже ніколи не буде цілим. Як сказати жінці, що більше немає жодної з її трьох дітей?
Як потім зясувалося, мати також померла... Залишився тільки Батько, однак без дітей. Як же це все жахливо... Як це можна витримати. Ніколи не думав, що у нашому столітті таке можливо... Але, реальність інша...
Source
Це не трагедія і не випадковість. Це — навмисний військовий злочин. Навмисне, цілеспрямоване знищення українських родин, українських дітей, українського майбутнього.
Кожна ракета, що злітає в небо з російської землі — не “удар по інфраструктурі”. Це чергова могила. Чергове зламане серце. Чергове “мамо, я боюся” — востаннє...
Але, тримаємось, бо по іншому ми навіть не маємо права! Всім Українцям жити...
