Цей пост не буде присвячених гідробіонтів, що живуть в товщі вод річок, він присвячується простим людям, життя яких залежить від річки.
Я пам'ятаю, нещодавно, я прочекав на зупинці маршрутне таксі близько п'ятдесяти хвилин і був до глибини душі обурений, адже мені їхати то, всього десяток хвилин, а чекати довелося довго.
Але, погляд на фотознімки, які я зробив рік тому, поставив все на свої місця.
Я згадав, як стоячи на віадук, котрий простягається над річкою Дніпро, я спостерігав посадку пасажирів на річковий трамвайчик.
Це була дуже довга історія, це було дуже важко витримати та витерпіти, я б, напевно, поплив кролем, але не став би стільки чекати, а є люди, які, і вранці й ввечері роблять шлях на роботу і додому на річковому трамвайчику.
Я уявив собі дні, коли не хочеться бачити річку, або будь-яку, іншу воду, коли холодно, мрячить дощ і дме пронизливий вітер, але ці люди, змирилися і, мабуть, вже перестали звертати увагу на такі речі, або підступи негоди.
Навіть столичні пробки та свист вагонів метро. здаються не такими вже й проблемними, на цьому тлі.
Я пам'ятаю, як вперше, було страшно в'їхати на автомобілі в Київ, котрий я не знаю, але, це було легко перебороти, а хвилі річки тобі будуть посміхатися кожен раз по новому.
Можливо, люди, які живуть в селах, куди можна дістатися тільки по річці, народжуються з імунітетом до морської хвороби, вони прокидаються і засинають під пароплавні гудки, а півнів замінили німі качки, адже кругом вода.
Іноді потрібно сказати собі: Годі скиглити! :).
Фотографії, зроблені за допомогою камери Sony Cyber-shot DSC-HX300
Я відредагував фотографію в програмі PhotoDirector, яку також встановив на свій смартфон.
Для своїх публікацій я не використовую стокові фотографії, для мене принципово важливо використовувати для публікації фотографії, які я зробив своїми руками, і я можу назвати їх — авторські роботи.
