Привіт, спільното!
Знову п'ятниця. Все ще треба робити роботу, але дихається трохи вільніше, ніж зазвичай. Мені дуже зайшла тема #FridayPoem. Тому сьогодні напишу трохи на цю тему, і не тільки.
Я була недавно приємно здивована, що від початку війни не просто збільшилась кількість тих, хто читає (прозу чи поезію). Ще люди почали збирати домашні бібліотеки! Це так мило і навіть зворушливо.❤️ У вас є домашня бібліотека? Я свою кілька років тому майже всю роздала в пориві розчарування... Насправді я теж почата набагато більше читати, і цей процес затягує. З'явився своєрідний культурний голод - театри, музеї, виставки, творчі зустрічі. Ще б робота не заважала "культурному зросту". 🙂 Але без неї ніяк, особливо зараз. Треба працювати щоб могти жити і допомагати.
В Україні завжди був культурний і особливо поетичний сплеск під час воєн. Навіть на паперових грошах у нас доволі багато поетів, якщо враховувати теперішні і минулі дизайни. Поети знову в центрі суспільної уваги, а не тільки в закритому колі літературних тусовок чи викладачів з літератури.
Цікаво, кого ви любите читати із сучасників і чому? Чи хоча б які імена вам спадають на думку без Гугла?
Недавно мала дуже гарні, душевні посиденьки із друзями. Декого не бачила з початку війни, де з ким вперше. Двоє з них зараз служать. Ми говорили про знецінення певною мірою сакральних речей з початку великої війни. Зокрема фрази "Слава Україні". Це гасло ніколи не було синонімом вітання. Ніколи раніше. Зараз його вживають всує направо і наліво. Людям принаймні з моєї бульбашки це теж не подобається.
Друге, що знецінилось, на величезний жаль, це звання "Герой України". Товариш, що у війську, розповідав випадок, як його побратим отримав звання "Народний Герой України", бо мав знайомих в потрібних колах. А інший отримав "За Мужність" за абсолютно безглузду смерть. Його застрелили свої ж, через його дурість. Не знаю, що тут важливіше для сім'ї - правда, чи звання.
Сьогоднішній вірш буде продовженням цієї теми. Його автор Артем Полежака. Сподіваюсь вам знайоме це прізвище.
Вітя і до війни був дебілом.
Тупо по жизні, та плюс ще наркотики.
А скажуть: “От бач, що війна наробила!
Бідні наші, нещасні котики...”
Сірьога бухав, вважай, що з дитинства,
Раз пляшку замість гранати кинув.
А люди скажуть: “Як став ото триста,
Вернувся і з горя п'є без упину”.
Славік сидів за вбивство і кражу.
Дому нема — хоч вертайся за ґрати.
Візьметься знов за своє, а скажуть:
“Це ж вони ТАМ всі навчились вбивати...”
А Вова, наприклад, був будівничий.
Вова, як Вова — людина проста.
Прийде з війни, відпочине як личить,
І піде робити нові міста.
Андрюха до справи візьметься знову,
Залишивши спогади в шанцях заритими,
І вулиці міст, що збудує Вова,
Андрюха засадить деревами й квітами.
Не менше, не більше — нам більше й не треба,
Дасть бог, коли вийдем живими із бою,
Повернемось якось додому й до себе,
Щоб стати нарешті самими собою.
На фото автор вірша. Джерело https://afisha.bigmir.ne