Ціна боргу, компроміси й мафіозний код: роздуми про Маріо П’юзо
Уявіть собі автора, чия найвідоміша книжка, що визначила цілий жанр і вплинула на уявлення про американську мафію на півстоліття вперед, була, за його ж словами, написана не заради літератури. Цікавий парадокс, правда? Маріо П’юзо, той самий П’юзо, ім’я якого асоціюється з Коза Нострою, зізнавався, що «Хрещений батько» був комерційним проєктом, вимушеним компромісом. Він, як виявилося, прагнув написати цей текст краще, але мусив думати про родину й про ті чималі борги перед родичами, банками та букмекерами.
Цікаво, що сам П’юзо до кінця життя вважав своєю найкращою та найлітературнішою книжкою інший роман — «Фортуна пілігрима», що вийшов кількома роками раніше. Він був натхненний історією його власної матері-іммігрантки, і критики, зокрема The New York Times, навіть назвали його «малою класикою». Проте, на жаль, продався цей роман мізерним накладом. Здається, не завжди те, що автор вважає своїм найглибшим і найщирішим творінням, знаходить широкий відгук чи комерційний успіх.
А де ж тоді коріння «Хрещеного батька»? Чи мав П’юзо особисті зв’язки з кримінальним світом? Ні, зовсім ні. Мафіозний сюжет він збудував на почутих історіях під час роботи в редакціях чоловічих журналів, на газетних хроніках. Головне ж — він зумів перенести на гангстерів знайому з дитинства логіку італійської іммігрантської родини. Світ, де лояльність до своїх стоїть вище за закон держави, яка тебе, можливо, й не прийняла, став тим соціальним фундаментом, на якому постала знаменита історія.
П’юзо народився у бідному районі Нью-Йорка, який називали Hell’s Kitchen. Його батьки були вихідцями з італійської провінції, і саме це середовище — тісні квартири, боргові книги, жінки, що тримають родину докупи — він описав у «Фортуні пілігрима». Освіту здобув у Коледжі Нью-Йоркського міського університету, а під час Другої світової служив офіцером зі зв’язків із громадськістю в Німеччині, адже зір не дозволяв йому брати участь у бойових завданнях.
Літературний шлях починався повільно. Перше оповідання з’явилося у журналі, потім — дебютний роман, дія якого розгорталася у повоєнній Німеччині. Критики прийняли його прихильно, але грошей він не приніс. Тож, щоб прогодувати сім’ю, П’юзо пішов працювати до компанії, що випускала чоловічі журнали. І саме тут, у редакціях таких видань, як Male, Men, True Action і Swank, з’явився його псевдонім Маріо Клері. Під цим ім’ям він писав пригодницькі матеріали про війну, сенсаційні статті на кшталт «Шість мільйонів акул-убивць, що тероризують наші береги», і навіть цілий роман, який розгорнув із оповідання. Хто б міг подумати, що цей шлях, сповнений "журнальної" прози, призведе до світової слави?
Після провалу «Фортуни пілігрима» П’юзо вирішив відмовитися від «мистецтва» і написати комерційну книжку. Приблизно три роки він працював над майбутнім «Хрещеним батьком», підтримуючи родину журнальними статтями та пригодницькими оповіданнями. Видавництво виплатило йому аванс, а потім ще й кіностудія запропонувала певну суму за шістдесят сторінок рукопису під робочою назвою «Mafia», коли він зізнався, що терміново потребує грошей на карткові борги.
Історія «Хрещеного батька» швидко здобула шалений успіх. Книга понад рік протрималася у списку бестселерів, розійшовся величезний наклад. Сам П’юзо пізніше розділив «Оскар» за найкращий адаптований сценарій до фільму, а потім здобув ще один за сценарій до другої частини. Він також випустив кілька нонфікшн книжок, пов’язаних з темою мафії та Лас-Вегаса.
«Хрещений батько» охоплює події десятиліття. Сюжет розпочинається з весілля в родинному маєтку, де голова сім’ї за традицією приймає прохачів, не відмовляючи їм в обмін на лояльність. Ця сцена відразу показує, що влада тут тримається не на страху, а на системі особистих боргів і послуг. Точка неповернення настає, коли голова сім’ї відмовляється фінансувати наркоторгівлю, і на нього вчиняють замах. Молодший син, ветеран війни, який до того демонстративно тримався осторонь родинного бізнесу, береться до справ, тікає на Сицилію, а за його відсутності гине старший брат. Стає зрозуміло, що наступником буде той, хто цієї ролі найменше прагнув. Для читача, що знає лише фільм, текст П’юзо виявляється багатшим: у романі значно більше передісторій другорядних персонажів. Критики зазначали, що роман — це «фантазія про насильницьку особисту владу без наслідків», що добре описує подвійність книги: вона водночас береже родинну етику, яку проповідує голова сім’ї, і не приховує її моральної ціни.
Є ще один роман, який нині можна прочитати українською, що допомагає краще зрозуміти світ П’юзо — це «Сицилієць». Його дія розгортається наприкінці дворічного вигнання Майкла Корлеоне на Сицилії. Тут йому доручають вивезти до Америки місцевого бандита, «сицилійського Робін Гуда», який воює і з державою, і з місцевою мафією. Більшу частину тексту займають ретроспекції, що показують початок розбійницького шляху цього персонажа, його союз з могутнім місцевим авторитетом та остаточну зраду. Автор свідомо змінює написання прізвища реального прототипу героя й романтизує його, перетворюючи на трагічного ідеаліста. Це історія про те, як із місцевої історії виростає той самий кодекс, що вже діє в Нью-Йорку. Коли Майкл дізнається, що батько уклав угоду про замовчування важливого заповіту, читач бачить, що на Сицилії влада лише вдає, ніби перемагає легенду.
Два ці романи — це ніби дві половини одного авторського механізму. «Хрещений батько» показує, як сицилійські закони виживання проростають у вигляді американського сімейного бізнесу. А «Сицилієць» повертає читача до першоджерела цього кодексу й показує, чому він сильніший за будь-яку державу, яка обіцяє справедливість, але не вміє її дати. Обидві книжки написані з позиції людини, що добре знає ціну боргу — як буквальну, так і моральну. Можливо, саме тому П’юзо, колишній автор журнальних історій про війну під псевдонімом Маріо Клері, зумів зробити з мафіозних хронік не просто розважальний жанр, а глибоку розмову про лояльність, кровну залежність і про те, скільки насправді коштує бути «своїм».