Привіт усім!
Я вже і не пам'ятаю, коли востаннє писала до української спільноти Хайву. Постійно не вистачає ані часу, ані натхнення. Та, на щастя, із приходом весни почали з'являтися сили та запал, якого так бракувало в зимові місяці.
Почати своє повернення хоч з простого посту про мій сьогоднішній день. Останній тиждень виявився важким для України, і Києва безпосередньо. Фактично щодня агресор завдає ракетних обстрілів по наших містах. Починаючи із минулого четверга майже кожна ніч без сну та з тривогою. Сьогодні вранці було спокійно, а тому особисто я видихнула і вирішила що день буде спокійним, зважаючи на тактику ворога бити вночі. Та не там було. Я спокійно сиділа на роботі, як почалась тривога, і я навіть не встигла відкрити телефон щоб подивитися що там відбувається, як за вікном почувся вибух. Не знаю чому, але в цей момент я була дуже спокійна, можливо, через те що в університеті в цей час багато людей, а тому не так тривожно стає. Після "початку" ми почали збиратись, але за ці 3 хвилини пролунало десь 3-4 вибухи і на тому вже все закінчилось. Тобто, по факту, у людей не було навіть часу пройти в укриття щоб врятуватися. Це на велике щастя, прилетіло не по нам. Взагалі, це така ймовірність долі: ніколи не знаєш коли прилетить, а коли ні, і всі ми живемо, покладаючись на просту ймовірність. Тим не менш, нам нічого не лишається як жити і працювати далі.
Але не про один лиш негатив. Сьогодні було і хороше: колега по роботі пригостила мене ось такими класними цукерками.
Це, здавалося б, дрібничка, але підіймає настрій на весь день. Тому, я щаслива можу і сама попити кави із смаколиком і пригостити ними інших колег.
У цьому хаосі, який пронизує і творить нашу буденність життєво необхідно помічати і шукати радості, нехай і зовсім маленькі, аби не забувати що таке дійсно життя.
Всім дякую, на скорої зустрічі!
Hello, everyone!
I don't remember the last time I wrote to the Ukrainian Haiku community. I'm always running out of time and inspiration. But, fortunately, with the arrival of spring, I started to regain the strength and enthusiasm that I lacked during the winter months.
I'd like to start my return with a simple post about my day today. The last week has been difficult for Ukraine, and Kyiv in particular. Almost every day the aggressor fires rockets at our cities. Since last Thursday, almost every night has been spent without sleep and with anxiety. This morning it was calm, so I personally exhaled and decided that the day would be calm, given the enemy's tactics of attacking at night. But it wasn't. I was sitting quietly at work when the alarm went off, and before I could even open my phone to see what was happening, I heard an explosion outside the window. I don't know why, but at that moment I was very calm, maybe because there were a lot of people at the university at that time, and therefore it was not so alarming. After the "beginning" we started to gather, but during those 3 minutes there were about 3-4 explosions and that was it. That is, in fact, people did not even have time to go to the shelter to escape. Fortunately, it didn't hit us. In general, this is the probability of fate: you never know when it will arrive and when it won't, and we all live relying on simple probability. Nevertheless, we have no choice but to live and work on.
But it's not all negative. Today was also a good day: a colleague at work treated me to these cool sweets.
It seems like a small thing, but it cheers me up for the whole day. So I'm happy to have a cup of coffee with a sweet and treat other colleagues to them.
In this chaos that permeates and creates our everyday life, it is vital to notice and look for joy, even if it is very small, so as not to forget what life really is.
Thank you all, and see you soon!
