Вони все нам пробачають. А ми користуємося, помиляємося, знову лаємо, кричимо, примушуємо, добиваємося покори.
А вони прощають.
⠀
Усвідомлення, саме справжнє глибоке усвідомлення того, що ми, дорослі- використовуємо силу проти слабкості, користуємося довірою і любовью- воно повинно допомогти.
Це усвідомлення повинно струсити кожного з нас і сказати: «агов, ти що робиш ?! Зупинись !!! Ти робиш боляче найближчій людині! А він тебе ЗАВЖДИ прощає! »
⠀
Ми не караємо дітей. Для мене це табу, застосувати силу, розгорнути носом в кут, використовуючи свою силу (як фізичну, так і психологічну) проти маленької дитини.
До недавнього часу єдиним покаранням в родині-були позбавлення ігри в телефон / перегляду тв.
⠀
Стоп. Досить.
⠀
Моя дитина - слабше мене.
Після чого слідує покарання, бажання покарати?
Тоді, коли дитина не виправдала ваших очікувань. ВИ хотіли «так», а вийшло інакше.
Покарання вирішить проблему, нівелює її? НІ.
⠀
Воно трохи зніме емоційне напруження у дорослого, а у дитини викличе цілу гаму почуттів і роздумів.
⠀
Я поганий. Вона мене не любить. Минулого разу не помітила - треба ховатися в наступний раз і робити «це» (що б там не було) крадькома. Адже не спійманий - не злодій.
А Васі можна. Його мама хороша. Бісить !!! Невже вона не розуміє ?! Набридло! Все, я йду!
⠀
Чому ми вчимо дитину? Хто сильніший - той і правий. Ми вчимо насильства.
⠀
А вони прощають нас.За те насильство, що ми застосовуємо до них щодня. За емоційне, психологічне, фізичне.
Прощають.
⠀
Але потім ми обов'язково заплатимо за ці помилки. І якщо не «просто» відчувши на ставленні до себе, а що ще гірше - побачимо, як точно так само роблять наші діти по відношенню до своїх, а вже там - ми будемо абсолютно безсилі.
І через наших помилки- постраждають усі.