Монровія, столиця Ліберії, — це суворе, але водночас яскраве прибережне місто на атлантичному узбережжі Західної Африки. Монровія простягається вздовж узбережжя Ліберії в гирлі річки Месурадо, на півострові, оточеному мангровими болотами та піщаними пляжами. З населенням близько 1,5 мільйона осіб (саме місто — близько 1 мільйона), це політичний, економічний та культурний центр Ліберії, де проживає третина з 5,3 мільйонів населення країни. Засноване в 1822 році звільненими афроамериканськими рабами через Американське колонізаційне товариство, воно назване на честь президента США Джеймса Монро. Незважаючи на шрами громадянських воєн (1989–2003), Монровія пульсує стійкістю та зростаючим міським життям.
Місто — це поєднання сирого та барвистого. На Брод-стріт гуде ринками, де продається тканина кенте, копчена риба та перцевий суп, а на Вотерсайд-маркеті вирує хаос та колір. У Ліберійському національному музеї, розташованому в колоніальній будівлі, представлені маски кпелле та реліквії поселенців. Острів Провіденс, де вперше висадилися звільнені раби, є історичною перлиною, а руїни готелю Ducor пропонують моторошні краєвиди на горизонт. Пляжі Сінкора, такі як Село Мислителів, приваблюють місцевих жителів на вихідні барбекю, хоча течії обмежують купання. Велич Масонського храму, що руйнується, натякає на минулу еліту.
Культура жвава та різноманітна. Ліберійці — переважно кпелле, басса та інші етнічні групи, з американо-ліберійськими нащадками — розмовляють англійською та понад 30 мовами корінних народів, вітаючись «привіт» або «як справи?». Домінує християнство, але ритуали корінних народів та іслам додають глибини. Музика — хіп-ко та госпел — гримить з барів, а танці Національної культурної трупи осяюють такі фестивалі, як День Незалежності (26 липня). Їжа смілива: фуфу (тісто з касави), рагу з пальмового масла та рис джоллоф у поєднанні з клубним пивом або імбирним чаєм. На ринках продаються різьблені вироби з дерева та пальмова олія.
Історія насичена. Доколоніальна Монровія була землею Деї та Басса з торговельними портами. Поселення 1822 року, підтримане коштами США, мало на меті репатріацію звільнених рабів, але напруженість у стосунках з місцевими жителями спричинила конфлікти. Незалежність Ліберії 1847 року, перша в Африці, зробила Монровію маяком, але правління еліти підживлювало заворушення. Громадянські війни спустошили місто, а розграбована інфраструктура лише зараз відновлюється. Павільйон Століття та Міністерський комплекс Еллен Джонсон-Серліф знаменують собою відродження.
Клімат тропічний — 27–32°C, вологий, з вологим сезоном (травень–жовтень) із сильними дощами та сухим сезоном (листопад–квітень), що полегшує подорожі. Подорожувати складно: прилетіть до Міжнародного аеропорту Робертс (60 кілометрів) з Аккри або Брюсселя, а потім візьміть таксі або візьміть фургони спільного користування. Дороги нерівні, і постійні перебої з електроенергією. Місцеві жителі привітні, швидко говорять «Благослови вас Бог» і пишаються своєю «Солодкою землею Свободи», хоча дрібні злочини вимагають обережності.
