Малабо, столиця Екваторіальної Гвінеї, є захоплюючою та маловідомою перлиною на західному узбережжі Африки. Малабо розташоване на північному узбережжі острова Біоко, вулканічного острова в Гвінейській затоці, приблизно за 40 кілометрів від материкової частини Камеруну. З населенням близько 300 000 чоловік, це політичний і економічний центр Екваторіальної Гвінеї, хоча й менший, ніж Бата на материку. Заснований у 1827 році британцями як Порт-Кларенс (база для стримування работоргівлі), він був перейменований на Санта-Ізабель під іспанським правлінням і став Малабо в 1973 році після незалежності (1968), вшановуючи місцевого короля Бубі. Сьогодні це місто контрастів, сформоване багатством нафти та колоніальним відлунням.
Місто має тропічний, похмурий шарм. Набережна вздовж затоки Малабо гуде від рибальських човнів і сучасного району Малабо II, де скляні вежі, як-от конгрес-центр Сіпопо, відображають нафтовий бум Екваторіальної Гвінеї — третього за величиною виробника в Африці. Старий Малабо з його іспанським колоніальним ядром створює враження, що світи віддалені один від одного: побілений собор на Площі Іспанії та кахельні арки Будинку Іспанії нагадують про 19 століття. Околиці Сампака, які вплинули на Бубі, додають піску з ринками, де продають банани та копчену рибу. Пишні тропічні ліси Біоко та пляжі з чорним піском, як-от Арена Бланка, розташовані за декілька хвилин їзди, кишать рідкісними приматами та морськими черепахами.
Культура динамічна, але складна. В Екваторіальній Гвінеї народи Бубі, Фанг і Ндове розмовляють іспанською (єдиною африканською нацією, яка є офіційною), а також французькою, португальською та місцевими мовами, такими як Бубі. Мешканці Малабо вживають «hola» з теплим кивком, хоча англійська мова зустрічається рідко. Ситна їжа — пепе-суп (гостра риба чи м’ясо), маламба (ферментований сік цукрової тростини) і сака-сака (листя маніока) у поєднанні з чаєм Осанг або пивом Top. Такі фестивалі, як День Незалежності (12 жовтня), лунають у суку та традиційних піснях Бубі, хоча жорсткий контроль уряду тримає суспільне життя в покорі.
Історія багатошарова. Королівство Бубі в Біоко процвітало до нападу португальських дослідників у 1472 році, а потім іспанського правління та жорстоких плантаційних днів. Відкриття нафти в 1990-х роках змінило Малабо, але прогалини в багатстві суттєві: блискучі позашляховики проїжджають повз будинки з жерстяними дахами. Національний університет і культурний центр підштовхують освіту, але інфраструктура відстає. Неподалік високогірні ліси Моки та вулканічні кратери Люби спокушають шукачів пригод.
Клімат екваторіальний — жаркий (26–30°C), вологий, з дощовим сезоном (червень–жовтень), коли вулиці мокро, і сухим сезоном (грудень–лютий), що полегшує подорожі. Аеропорт Малабо сполучається через Дуалу або Аддіс-Абебу, але отримати візу складно — плануйте заздалегідь. Місцеві жителі стримані, але добрі, орієнтуючись у місті, багатообіцяючому та складному.
