Американські вчені виявили, що задоволення від музики багато в чому залежить від авторитету виконавця. Часом одного тільки оголошення, що перед публікою відомий музикант, досить, щоб гра людини була високо оцінена аудиторією.
У 2007 році всесвітньо відомий скрипаль Джошуа Белл (Joshua Bell) зважився на експеримент: він інкогніто грав для перехожих у вестибюлі метро на скрипці Страдіварі. За 40 хвилин майже ніхто не звернув уваги на видатну гру музиканта і не кинув в футляр від скрипки і пари центів.
Фахівці трьох американських університетів вирішили перевірити, чи дійсно людей приваблює не тільки сама музика, а й авторитет виконавця. Двадцяти добровольцям провели МРТ-сканування мозку під час прослуховування восьми пар коротких музичних уривків. Один і той же фрагмент твору давали прослухати в двох версіях: одну виконував студент консерваторії, іншу - всесвітньо відомий музикант. Природно, в деяких випадках вчені навмисно плутали добровольців, щоб видати гру «зірки» за гру студента, і навпаки.
Учасників експерименту попросили оцінити отримане від музики задоволення за десятибальною шкалою. При цьому сканування показувало, які області мозку кожного респондента задіяні при прослуховуванні. Переконаність у професіоналізмі музиканта змушувала слухачів приділяти музиці більше уваги. Коли доброволець надавав перевагу грі, приписуваній більш професійному музиканту, активізувалися області мозку, пов'язані з задоволенням і системою винагороди. Цікаво, що мозок «був готовий» насолоджуватися музикою ще до того, як її почув, тобто відразу після оголошення виконавця.
Але були серед добровольців і ті, хто вважав за краще «студентські» записи. Ці люди реагували саме на музику, а не на ім'я виконавця. В процесі прослуховування музичних фрагментів пов'язані з когнітивним контролем області мозку у них були більш активні. Можливо, підвищена уважність і допомогла цим респондентам розпізнати обман і вибрати гру дійсно видатного музиканта.