Привіт, друзі!
Цікава і складна тема цього тижня. Я людина проста, не філософ, тому може і слова мої будуть прості, так що вибачте якщо щось не так.
На мою думку людина — це є суспільна істота. І по справжньому добре вона може почуватися лише в єдності, у спілкуванні з собі подібними.
Я дуже не люблю самотності, а також бездіяльності. Мені подобається постійно рухатись, працювати, кудись ходити. Моя донька живе у селі, де майже немає людей. Я б так не змогла, адже там нудно!
В минулому спілкування було більше... У молоді роки ми з чоловіком мали чимало друзів-співробітників, з якими ходили на пікнік чи святкували Новий рік. Та і далекі родичі частіше зустрічалися, а тепер лише на весіллі чи похороні... На жаль всі стали старші, обросли внуками і скажімо своїх двоюрідних братів чи сестер я бачу вкрай рідко.
А ще колись були походи в кіно, в кафе...
З чоловіком, донькою @lilideleopolis, племінницею та її малою. Ну і Чорнюха, куди ж без нього...
Щось у мене ностальгічна розповідь виходить. Зараз коло спілкування звузилось, ми з чоловіком давно вже не працюємо на державних роботах, скорочення... Зате лишились найближчі і я завжди радію з наших посиденьок, тому сьогодні я вирішила вставити у статтю про самотність фото протилежні за змістом.
Думаю, що самотність мені не під силу. Це відчуття, що ти нікому не потрібен, що життя проходить повз тебе... Моя найбільша мрія, щоб моя донька нарешті знайшла чоловіка і у нас з'явився онук. Ось так я зачепила і минулу тему спільноти про мрії:)))
У наш час є багато людей, яким подобається самотність, які не створюють сімей і живуть,як то кажуть, для себе. В молоді роки це гарно, але на старості краще мати біля себе рідних. Хоча деякі люди кажуть, що самотнім можна бути і в сім'ї, коли рідні люди тебе не розуміють. Певно, в цьому теж є істина.
Головне, щоб людині було добре і щоб вона була щаслива. Колись я більше критикувала інших, але останні роки мене змінили.
Дякую вам за увагу! До зустрічі.