В день памʼяті жертв Голодомору солідарно з українцями о 16 годині ми поставили біля віконця свічку на знак, що нам болить і що ми памʼятаємо як радянська влада голодом знищила мільйони українців.
Синочок дивився у віконце і бачив і в інших віконечках свічки. Українці памʼятають.
Особливо сьогодні. Коли прагнення ідентифікації і бажання знати історію власного народу диктується жорстокими реаліями.
Маємо памʼятати, маємо розповідати дітям.
Моєму сину зараз 6,9. І сьогодні, запаливши свічку, ми вперше говорили про Голодомор. Це була розмова без болючих подробиць і описів жахів цієї сторінки нашої історії. Але загальне розуміння син вже має. І кожного року ми будемо повертатися до цієї розмови, аж доки ця віха нашої історії не вплететься в повну загальну картину.
Не завжди для обговорення важких тем я можу дібрати потрібних слів. І тоді на допомогу приходять книги.
«Пʼять колосків. Голодомор. Історії, як зникали українці».
Ця книга для підлітків і дорослих.
Розповідь від імені дітей, яким так і не судилося стати дорослими.
За дитячими ілюстраціями стоїть жорстока правда, біль мільйонів українських сімей.
Ця книга має бути в кожній українській родині. Хоч і важка до читання, але важливо передати памʼять нашим нащадкам.
