Чомусь саме зараз мене найбільше вражають розповіді людей, які побували в окупації російських військ і втратили все, залишившись живими. Коли я сама пережила цю окупацію і своїми очима побачила звірства рашистів, - ніякі пропагандистські ЗМІ на мене вже ніколи не зможуть подіяти. Тому що я вірю тільки в те, що пережила сама.
Тому і пронизують душу історії багатьох людей, що публікуються у соцмережах. Бо вони повністю аналогічні тим, які відбувалися і в нашому селі. І я вірю цим людям.
... Досі не можу оговтатись від зруйнованого розплідника східноєвропейських вівчарок у Русанові, Броварського району. Ми там, ось у цьому дворі, вибрали собі цуценя. Ніколи не забуду, як Галя, хазяйка розплідника, винесла із дверей хати у тазику весь виводок і випустила їх ось тут, у дворі, на сніжок. Хенк найбільше нами зацікавився, і ми вибрали саме його. А потім Галя ось тут, на ганочку, чіпувала Хенка і вклеїла номер чіпа у ветпаспорт.
А отут, у вольєрі, були старші цуцики, по 3 місяці віком. Нам їх пропонували, але ми чомусь віддали перевагу малюку.
For some reason, right now I am most impressed by the stories of people who visited the occupation of Russian troops and lost everything while surviving. When I myself survived this occupation and saw the atrocities of the racists with my own eyes, no propaganda media will ever be able to influence me. Because I believe only in what I went through.
That is why the stories of many people published on social networks permeate the soul. Because they are completely similar to those that took place in our village. And I trust these people.
... I still can't recover from the destroyed nursery of Eastern European shepherds in Rusanov, Brovary district. We chose a puppy there, in this yard. I will never forget how Galya, the owner of the nursery, took the whole brood out of the door of the house into a basin and released them here, in the yard, on snow. Hank was most interested in us, and we chose him. And then Galya, here on the porch, chipped Hank and pasted the chip number in the veterinary passport.
And here, in the aviary, there were older puppies, 3 months old. We were offered them, but for some reason we preferred the baby.
Підкорив тоді наші душі і став неперевершеним другом.
Я передам цитату від нашої Галі. Тут все: зруйновані мрії, дім, справа життя, біль і... Віра! Віра в Перемогу, яка обов'язково буде за нами!
He conquered our souls then and became an unsurpassed friend.
I will pass on a quote from our Gali. Everything is here: ruined dreams, home, life's work, pain and ... Faith! Faith in the Victory that will surely be ours!
Коли народився та прожив багато років у Києві, усе життя мріючи про власний будинок за містом. Коли своїм трудом заробив та придбав його в дивовижному місці на краю села, де берег та річка, і можна гуляти зі своїми собаками без перешкод. Коли обжився у своєму "гніздечку", посадив там городину, рослини, квіти та молоді плодові деревця, завів курочок з голосним півником та кіз, щоб завжди було свіже молочко. Коли займався своєю улюбленною справою, вкладаючи час, фінанси та душу. Коли чекав весну, перевіряючи кожного дня, чи гарно росте розсада городини на підвіконні. Коли щойно придбав матеріали для побудови нових вольєрів та чекаєш тепла, щоб розпочати будування. Коли щоранку радієш спілкуванню зі своїми собаками, зі своїми кумедними козами та зовсім ручними курочками. І гадки не маєш, що одного дня може зненацька прийти "руський мир" і ти втратиш дорогих істот, а ті, кого вдасться врятувати, будуть вимушені жити в різних місцях, де для них знайшовся тимчасовий прихисток, бо жити вдома їм зараз немає де. Що ти залишишся без усього майна і будеш вимушений ховатися у холодному погрібі від обстрілів, щоб залишитися живим. Без світла і зв'язку, благаючи, що якщо поцілить, то краще зразу, бо ніхто не буде тебе шукати і рятувати найближчим часом. А потім ти біжиш до знайомої, в якої будинок вцілів, а бігти далеко, і в цей час знову починається обстріл і все навколо гуде, гримить, свистить, палає і тріщить шифер, і ти бачих здоровенні ями від снарядів на своєму шляху і розумієш, що той погріб від такого не врятує. І тобі вдається лишитися живим і добігти до того вцілілого дому, а там тебе зі сльозами та обіймами зустрічає господиня, бо вже подумки попрощалася. Той, хто таке пережив, ніколи не скаже "не всьо так однозначно". На всіх фото - то моє подвір'я і те, що залишилось від будинку та сараю з погребом, де я ховалася під час обстрілів.
джерело
When he was born and lived for many years in Kyiv, all his life he dreamed of his own house outside the city. When he earned his living and bought it in an amazing place on the edge of the village, where the shore and the river, and you can walk with your dogs without hindrance. When he settled in his "nest", he planted vegetables, plants, flowers and young fruit trees, raised chickens with a loud rooster and goats, so that there was always fresh milk. When he was doing his favorite thing, investing time, finances and soul. When I was waiting for spring, checking every day whether vegetable seedlings grow well on the windowsill. When you have just bought materials for building new enclosures and you are waiting for the heat to start construction. When you enjoy every morning you communicate with your dogs, with your funny goats and very manual chickens. And you have no idea that one day the "Russian world" may suddenly come and you will lose dear creatures, and those who can be saved will be forced to live in different places where they found temporary shelter, because they have nowhere to live at home. That you will be left without all your property and will be forced to hide in a cold cellar from the shelling to stay alive. Without light and communication, begging that if you aim, it is better immediately, because no one will look for you and save you in the near future. And then you run to an acquaintance whose house survived, and run away, and at this time the shelling starts again and everything around is buzzing, thundering, whistling, burning and cracking slate, and you saw huge pits from shells on your way and you understand that that cellar will not save from such. And you manage to stay alive and reach that surviving house, and there the hostess greets you with tears and hugs, because she has already said goodbye mentally. Anyone who has experienced this will never say "not everything is so clear". In all the photos, it is my yard and what is left of the house and the barn with the cellar where I hid during the shelling.
