Спантеличила мене вчорашня заявка мого коханого. Пізно вечором він раптом каже: "Завтра потрушу сажу. Треба познімати штори з вікон."
Ну, штори так штори! Але ж, крім цього, треба все із хати повиносити, що залишиться - понакривати, щоб ота всюдисуща сажа не осіла на меблях, люстрах, вікнах та вазонах! А потім ото всьо треба перепрати, перемити, висушити, випрасувати і привести хату до попереднього вигляду!
Ну і що? - Чоловік ніяк не міг зрозуміти моєї переляканої реакції на його плани. - Я все це сам зроблю, ти відпочивай.
Ага, як це - відпочивай? А раптом він щось не винесе, щось не накриє, десь не підстелить під сажу картонку і та потрапить на підлогу і потім її не вимиєш? Раптом буде сильно далеко від віконці в грубці тримати відро для сажі, і вона розлітатиметься по хаті? А раптом дощ, і штори не висохнуть, і як мені спати із 'голими' вікнами?
Як, як, як...
Для нормальної людини цих питань просто не буває, думаю я.
В мене ж із самого дитинства трусіння сажі у домі - це катастрофа.
Бо так бувало щороку навесні у мене в батьківському домі.
І я дуже переживала, хоч би ця процедура не викликала сварок між батьками, нападів на дітей через щось недороблене, і щоб спати лягали всі із почуттям радості за виконану роботу. Але все оте, як правило, супроводжувало трусіння сажі. Такий вже був характер у батька: із будь-якої справи зробити кіпіш на все село! 😄 Царство небесне татусеві, і велика дяка що він у мене завжди був: часом нестерпним, але в основному дуже виваженим і люблячим.
Але ж від дитячих комплексів слід залишився. Та й гени нікуди не поділись... От і кіпішую щоразу, коли приходиться трусити сажу.
А не треба.
Бо коли ти розслабишся в повній довірі до коханого і його знання справи, то все буде ок!!! 😎
