Саме так мене колись і вчили старі київські риболови: збір на рибалку має бути максимально коротким. Це означає, що від моменту 'подумав їхати' до виїзду - хвилин 15, не більше. Тільки тоді буде кльов. Інакше - можете сидіти вдома, толку з тієї занадто підготовленості не буде. 😉 Це ніби і прикмета, але скоріш за все - стимул не зупинятися, якщо закортіло порибалити. 😁
Вчора ніхто навіть не думав ні про яку риболовлю. На вечір взагалі були інші, серйозні плани. Тому вдень я мала вже список своїх невідкладних справ. Які чомусь дуже легко стали 'відкладними', як тільки почула від чоловіка: "Дивись яка погода класна. Я вільний, може вискочим на Десну?" Далі ви здогадались: типові скандали "Дістав своєю рибалкою, аби вдома нічого не робити" і т.п. в нас не проходять. 🤣 Дружно за 15 хвилин зібрали вудки-термос-каву-черв'ячки, і - вперед.
Трішечки прийшлося нашій машинці попрацювати джипом, бо рясні дощі порозмивали берегові грунтові дороги. Але - ось ми вже на місці. Десна розлилася ще більше, і стала ще красивішою та величнішою. Мені вже риби не треба, - щастя бути присутнім тут і зараз вмить заповнило все єство. І пішла я фіксувати у цифрі свої враження від краєвидів. 😍
Ми приїхали, і погода почала псуватися. На протилежний берег посунули чорні грозові хмари. А згодом стало чутно грім та кілька разів небо осяяла блискавка. Риба була неактивною, але кілька рибинок все ж таки спіймати вдалося. Та ці вдалі покльовки здалися просто звичною справою у порівнянні із тим, що було пізніше...
Коли вже всі речі були зібрані, але вудки ще стояли 'зарядженими' на рибу, сталася ота довгожданна клювака. Те, як зігнувся у чоловіка в руках спінінг при підсіканні риби, розказало мені порядок моїх дій далі. Досвід говорив, що на гачку має бути лящ вагою явно за кілограм. Той же досвід підказував, що ця рибина при наближенні до берега намагатиметься втекти в кущі, де скоріш за все обірве жилку і втече. Або чоловіку вдасться не допустити її в кущі, але все одно є ризик сходу ляща при потраплянні на мілину: він може 'відштовхнутися' від дна і обірвати снасті. Тому варто таку рибу брати підсакою, якої ми не брали цього разу. А це означає, що мені потрібно буде зайти у воду і взяти рибу руками, щоб дістати її на берег. А я - у простих черевичках. Та нічого, подумалось. Піду по-любому у воду, аби лящ не зійшов. Зимою часом лід тріскався і ноги намокали, та й не страшно. А зараз - не зима, висохну без наслідків... і тут мої думки перебиває голос чоловіка: "зійшов".
Фінал. Занавіс. 🙃
Але по дорозі додому ми так емоційно-радісно обговорювали цей епізод, що вкотре переконалися: не в рибі щастя. Щастя РАЗОМ перебувати у цьому неймовірному процесі полювання на рибу, злагоджено діяти в екстремальних ситуаціях, відчувати один одного та однаково сприймати як успіхи, так і невдачі. 💞
