Зазвичай у березні ми їздили на риболовлю з човна, у верхів'я Київського водосховища. Це якщо криги вже не було у березні, і можна було пересуватися на човні.
Саме після сходу криги найкраща риболовля. Прекрасно ловиться хижа риба, а саме - окунь, щука, судак. Головне було - потрапити на риболовлю до нерестової заборони, яка найчастіше стартувала 1 квітня. І ми встигали. Щороку. Бо цей заряд позитиву, отриманого навесні у лоні дикої природи, вистачало дуже надовго для плідної праці.
На сьогодні руські загарбники відібрали у нас наше хобі. На човні виходити на водойми заборонено, - воєнний час... А верхів'я Київського водосховища ще й знаходяиться в зоні підвищеної небезпеки, тому тудт дорога і досі зачинена.
Але як же хочеться до води, на природу! І вудочки закинути. Зі спінінгом пройтися берегами. Посидіти просто під вітрами та сонцем на березі улюбленої річки... І ми вирішили сьогодні - їдемо на Десну! 😍
Дістали всі необхідні для поїздки речі. Струсили із них пил, що накопичисвя за кілька років бездіяльності. Погрузили в автівку. І - вперед!
Як і очікувалось, берег Десни був щільно зайнятий рибалками і машинами. Знайшли вільне 'віконце'. Припаркувались.
Столик, їжа, чай-кава. Зібрати і закинути вудочки. І - кайф!!! Насолоджуватися голосами пташок, легким вітерцем, що обвіває лице. Приймати великі порції сонячних променів. Спілкуватися. Слухати плескіт хвиль. Бачити, як у воді переливаються іскорки сонця. Краса!
Жодна рибка сьогодні не постраждала. 😁 Але не в рибі щастя. Велика Жовта Ріка Десна, дякую за твою неймовірну енергетику! До зустрічі!
