Eng|Ukr

In the first part of this blog, I briefly analyzed from which positions Russia and Ukraine are negotiating, and now we will talk about the restrictions that apply to both sides. That is, about the decisions they cannot make and the reasons why such decisions can be dangerous for them.

Russia

Russia fell into the trap of their own propaganda, creating a syndrome of inflated expectations for their own public. Russia's initial goal was the complete destruction of Ukraine and its people, the transformation of its territory into vassal lands, where the state language will be Russian, and politics will be completely dependent on the Kremlin. This is exactly what propaganda fed the Russian population.

Today, regular propagandists are beginning to claim that troops are being withdrawn from the Kyiv direction, ostensibly in order to concentrate the main forces in the Donbas. At the same time, the propagandists say: "The goals have been achieved, now we can work on the liberation of Donbass." Obviously, this way they aim to minimize the claims from their audience. But will the Russians, inspired by propaganda, be satisfied with the capturing of Donetsk and Luhansk? This is a serious issue that will not allow Russian negotiators to give up on, for example, the south of Ukraine

In addition, Russia can not negotiate about the occupied Crimea, so-called Donetsk people republic and Luhansk people republic, because no propaganda could ever explain why they lost territories that were “theirs” before the war.

Ukraine

Unlike Putin, Volodymyr Zelensky was elected President of Ukraine in democratic elections, so he is forced to take into account the views of his own people in the negotiations. That is why he can not:

• to yield to the territorial integrity of the country (at least as far as the borders we had before February 24, 2022, i.e. without the so-called Donetsk and Luhansk people republics and the Crimean peninsula). This means that it is impossible to give Mariupol, Kherson, Chernihiv and other territories to the occupiers;
• cannot agree to any conditions regarding the status of the Russian language on the territory of Ukraine;
• cannot approve the creation of pro-Russian influence groups in the Ukrainian state authorities.

Trying to push any of these decisions in the negotiations will lead to widespread opposition and shaky support from the President.

What do we have left?

Ukraine and Russia are sitting at the negotiating table with completely incompatible basic requirements for the opponent, which was clearly hinted at by the catchphrase Goldie Meir at the beginning of the first part of the blog. Russia cannot "pretend" that it was simply "wrong" and withdraw to the borders of the occupied territories before February 24, and Ukraine cannot give up the territories it has every chance to "repel". We see that the demands of the Russian negotiators are gradually declining as the occupier's troops lose the initiative on the battlefield, but certain concessions will be a political suicide for Putin, and they are well aware of that.

What does it mean? In the coming months, some progress in the negotiations is possible only with the acquisition of a cardinal military advantage of one of the parties. If Ukraine is able to kick out the occupiers behind the border by February 24, 2022, it would not leave Putin any opportunity and he would be forced to accept any demands, including the return of Crimea or Donbas. But that, in fact, will mean his removal from power.

If the Russians can turn the tide of the war and push back the Armed Forces of Ukraine, then they would not imit themselves to the current demands, and the Ukrainian government cannot agree to even minor whims.

So we have the situation where:

• negotiations have no prospects in the next few months due to the incompatibility of Russia's demands with the real state of affairs in the war;
• the fate of these negotiations is decided not on the negotiations themselves, but on the battlefield;
• the negotiations themselves need to be conducted to show that the Ukrainian side is ready for dialogue. However, signing something for Ukraine is currently impractical.

Чи є перспективи у дипломатичних переговорів між Росією та Україною? Частина друга – висновки

У першій частині цього блогу я стисло проаналізував з чим Росія та Україна йдуть на перемовини, зараз же ми поговоримо про обмеження, що діють на обидві сторони. Тобто про рішення, на які вони не можуть піти та причини, через які подібні рішення можуть бути для них небезпечними.

Росія

Потрапила у пастку власної пропаганди створивши у власної громадськості синдром завищених очікувань. Початковою ціллю Росії було повне знищення України та її народу, перетворення її території на васальні землі, де державною буде російська мова, а політика буде у повній залежності від Кремля. Саме таке згодовувала пропаганда російському населенню.

Сьогодні штатні пропагандисти вже починають заявляти що війська з київського напрямку відводять, нібито, для того, щоб концентрувати основні сили на Донбасі. При цьому пропагандисти кажуть: “цілей досягнуто, тепер ми можемо займатися звільненням Донбасу”. Зайвим буде уточнювати, що в такий спосіб вони готують аудиторію до “мінімізації” претензій. Але чи накручені пропагандою росіяни задовільняться захопленням Донецька та Луганська? Це серйозне питання яке не дозволить російським переговорникам поступатись, наприклад, півднем.

Крім того Росія не може йти на переговори по Криму, ДНР та ЛНР, адже ніякою пропагандою вони не зможуть пояснити чому втратили території, які були їхніми до війни.

Україна

На відміну від Путіна, Володимир Зеленський обраний Президентом України на демократичних виборах – отже він змушений на переговорах зважати на думку власного народу. Саме через це він не може:

• поступатись територіальною цілісністю країни (принаймні станом на ті кордони, які були у нас до 24-го лютого 2022, тобто без ДНР, ЛНР та півострова Крим). Це означає що віддати окупантам Маріуполь, Херсон, Чернігів та інші населені пункти неможливо;
• не може пристати на будь-які умови щодо статусу російської мови на території України;
• не може погодити створення в органах державної влади україни проросійських груп впливу.

Спроба проштовхнути якесь з цих рішень на переговорах приведе до масштабного спротиву суспільства та похитне підтримку Президента.

Що ми маємо у залишку?

Україна та Росія сідають за стіл переговорів з абсолютно несумісними базовими вимогами до опонента, на що прозоро натякала крилата фраза Голди Мейр на самому початку першої частини блогу. Росія не може “вдати” що просто “помилилась” і відійти на кордони зафіксовані до 24-го лютого, а Україна не може віддати території які вона має всі шанси “відбити”. Ми бачимо що вимоги російських переговорників поступово знижуються, по мірі втрати ініціативи військами окупанта на полі бою, але певні поступки будуть для Путіна політичним самовбивством і вони це добре знають.

Що це означає? Найближчі місяці якийсь прогрес у переговорах можливий лише з отриманням кардинальної бойової переваги однієї з сторін. Якщо Україна зможе вибити окупантів за кордони до 24 лютого 2022 – це не залишить Путіну можливостей і він буде змушений приймати будь-які вимоги, включно з поверненням Криму або Донбасу. Але це, фактично, буде означати його відсторонення від влади.

Якщо росіяни зможуть переламати хід війни й відкинути ЗСУ, тоді вони однаково не обмежаться теперішніми вимогами, а українська влада не може пристати навіть на менші забаганки.

Отже маємо ситуацію, коли:

• переговори не мають жодної перспективи найближчі кілька місяців через несумісність вимог Росії з реальним станом речей на війні;
• доля цих переговорів вирішується не на самих переговорах, а на полі бою;
• самі переговори потрібно вести, щоб показати що українська сторона налаштована на діалог. Проте підписувати щось для України наразі недоцільно.