Я на фотографії у сірій шапочці з жовто-блакитним шарфом.
Початок Майдану назрівав дуже давно, ще з 2011 року були великі мітинги багатотисячні та протести, але футбольне свято Євро-2012 гальмувало як політиків, так суспільство.
У цей день я був багато де, та багато бачив, але ще не час розповідати.
Чого ще до кінця не зрозуміло мені та це побиття й жорстокий розгін Майдану, який збирали студенти Київських ВНЗ.
Чому я так здивований побиттю?
Тому, що з 2011 роки було багато мітингів та протестів, які були далеко не мирними, на відміну від дітей на Майдані, але ні разу міліція та правоохоронці не застосовували силу проти мітингарів такої жорстокості. Пригадую, як нас виловлювали та саджали в автозаки, але відвозили за кілька кварталів та висаджували, а максимум везли у відділок та там відпускали.
Тоді ми протестували й проти підписання Харківських угод, та ще багатьох інших подій, які відбувалися на нашу думку проти Української державності. Згодом ми побачили наслідки.
Колись в одній з акцій у мене на спині були величезні синці, бо один із беркутівців ловив мене за одяг на спині, та мені вдалося вирватися, але то не було побиття, а від пальців, які хватали за одяг.
Останньою крапкою стало побиття дітей на Майдані, бо влада, яка б вона не була, немає права бити мирних громадян за їх позицію жити у вільній незалежній та демократичній країні.
Нагадаю, що саме через відмову тодішнього президента та прем'єра, (які втекли з України у 2014 році), тримати курс України на Євроінтеграцію та зміни зовнішньої та внутрішньої політики на інтеграцію з росією вивели молодих людей на мирні протести на Майдані.
Мені вже тоді здавалося, що ці мирні протести самі по собі можуть довго не протриматися та розійтися без підтримки більшою кількістю людей. Тоді політичні партії відокремилися від молоді, та збиралися поруч на Європейській площі, але стояли там не довго, бо люди не готові ще до революції.
Як бачите, сценарій був написаний задовго та впроваджувався поступово до розгортання війни проти України росією.
