20 днів у Маріуполі

Привіт друзі.
Цікавий сьогодні день. Скільки всього.

У вечері вирішив влаштувати маленьке свято і додивитись фільм (влаштував...), дружина побачила рекламу документального фільму 20 днів у Маріуполі і випадковість занесла мене на перегляд цього документального фільму.

Як же боляче було дивитись цей фільм. Скільки болі. І це в ролі глядача. Як же ш себе відчували ті люди, що через такі страшні обставини стали кіноакторами?

Я не міг втримати сльози…

Я безмежно щасливий за те, що цей фільм Є. Кадри, з цього фільму показали світові ту темну сторону війни яку хочеться ігнорувати…

З усього фільму, найбільше запам’ятались роздуми автора, на 17-й день, коли вони були оточені і чекали своєї смерті.

Ця фраза на цих скриншотах, що ви бачите.

Цей фільм – приклад того, наскільки важливою є інформація. Людство повинно побачити той біль і жах, що панував в Маріуполі 2022 року. Можливо, хоча б це - змусить задуматись…

Добраніч.