Finally, I have the time and opportunity to go for a few days in the village. When the temperature on the thermometer rises above 10 degrees, some invisible force pushes me there.
This is the land of my ancestors. This is my land. I will never give it to anyone. Even if it is taken away physically (I hope it will not be so), it is not spiritually. This land itself will punish occupants, because it is alive.
I arrived... there were a lot of checkpoints. These piles of sandbags and "hedgehogs" constantly remind us of the war.
Нарешті з'явився час і нагода поїхати на кілька днів у село. Коли температура на термометрі піднімається вище 10 градусів, то якась невидима сила штовхає мене туди.
Це земля моїх предків. Це моя земля. Я нікому і ніколи її не віддам. Навіть якщо її заберуть фізично (сподіваюся що так не буде), то не духовно. Ця земля сама покарає зайд, бо вона — жива.
Приїхала... блокпостів багато, але ніхто документів не перевіряв... Ці купи мішків з піском та "їжаки" постійно нагадують про те, що війна. І ще: незвично мало машин на трасі.
House, stable, yard, garden. It's quiet all around, no people.
And so many emotions, different feelings in me. Joy, admire, at the same time sadness, because I realize how difficult it is to leave home to those who are being overtaken by the war. Right now, looking at the sun-drenched garden, I understand the hopelessness of all refugees of all times and peoples.
Хата, стайня, подвір'я, сад. Тихо навкруги, людей нема. Постійно тут живе мало людей.
І стільки емоцій, різних почуттів. Радість, зворушення, водночас смуток, бо я розумію, як важко кидати рідний дім тим людям, яких настигла війна. Саме зараз, вдивляючись у залитий сонцем сад, розумію безвихідь усіх біженців всіх часів і народів.
At the same time, I feel great relief, as if a large stone had fallen from my shoulders. First, because everything is in place, everything stands. (I dreamed that I did not recognize my home yard, that everything was strange).
Secondly, because finally I can say 100% that my place is here, I do not want to emigrate anywhere. And I don't want anyone to occupy this land, for ugly orcs to desecrate it with their presence. These lands are the lands of insurgents and Ukrainian nationalists.
No wonder here almost whole villages were taken to Siberia by the Soviet power. Oh, Ukraine has been going to its true independence for a long time.
І водночас відчуваю величезну полегкість, ніби камінь великий впав з плечей. По-перше, тому, що все на місці, все стоїть... Бо мені снилось, що я не впізнаю рідного подвір'я, що все якесь чуже.
По-друге тому, що врешті на 100% можу сказати, що моє місце тут, нікуди не хочу емігрувати. І я не хочу щоб цю землю хтось займав, щоб гидкі орки її оскверняли своєю присутністю. Ці землі — це є землі повстанців та українських націоналістів...
Недарма тут майже цілі села вивозили на Сибір предки тих, хто нині суне на нашу землю. А скільки тут криївок по лісах було... Ех, довго Україна йде до своєї справжньої незалежності. Раз за разом проходить той самий урок. Лише єдність та впевненість можуть допомогти цей урок засвоїти.
My land, the land of free Ukrainians, gives me strength, energy, clarity of thought.
I don't know what I would do if there shelling here. I would probably run away to save my life. But my soul will still stay here and fly over the old apple trees.
I don't know what's this voice, which sometimes sounds during all my life, comes from: "If there is trouble, you can wait here", "You can hide here". My village is not a paranormal zone that can suddenly protect against bullets, missiles or bombs. Maybe that voice means some spiritual invisible protection of higher powers?
Моя земля — земля вільних українців — дає мені силу, енергію, ясність думки. Я щойно приїхала, як зрозуміла, що хочу зробити ближчим часом. Згадала про деякі важливі плани.
Я не знаю, що б я робила, якщо би тут бомбили. Мабуть би втікала, щоб зберегти життя. Але моя душа все одно лишиться тут і буде літати над старими яблунями.
Не знаю, звідки цей голос, який часом звучить впродовж всього мого життя: "Якщо буде біда, ти можеш тут перечекати", "Ти можеш тут заховатися". Я ще постійно дивувалася, що це за голос такий. Моє село не є паранормальною зоною, яка раптом може захистити від куль, ракет чи бомб. Може той голос має на увазі якийсь духовний невидимий захист вищих сил?..
At this time of war, a responsibility is born in me that was not there before. I want to save my land, my family, the memory of my ancestors, do something small but useful for people and in the end just enjoy life on my God-given land. Here is such clarity and simplicity.
В цей час війни в мені народжується відповідальність, якої не було раніше. Я хочу зберегти мою землю, мій рід, пам'ять моїх предків, зробити щось маленьке, але корисне для людей і зрештою просто насолоджуватися життям на своїй Богом даній землі. Ось така ясність і простота.
Продовження буде...
