Знову випадаю з життя Вулика. Люди добрі, як вам вдається щодня постити... Щиро заздрю.
Мене вибивають з колії щотижневі поїздки до міста... Чомусь коли повертаюсь назад в село, то мушу довго відпочивати і налаштовуватися на відповідний лад.
Вчора у мене був день народження.
Всупереч різкому похолоданню і дощам вчора була ясна, хоч і прохолодна, погода. Я хотіла кудись поїхати чи піти в ліс на довгу прогулянку... Аж тут в обід повідомили з перетримки про раптову смерть одного підопічного. Врятоване з вулиці кошеня. Одне з десятків тисяч. Здавалося, витягнув свій щасливий квиток... Але щось пішло не так.
Ми всі вразливі. Нині є, а завтра...
Осінь настала дуже раптово.
Холод прийшов раптово. В суботу поїхала до міста у літньому одязі, а ввечері вже шукала щось на пізню осінь...
Та все ж у місті не так відчувається зміна сезонів. В селі стало сумно і не дуже затишно, а життя одразу обмежилось хатою. Не лише для мене, а й для котів, які раптом згадали, що всюди добре, а на ліжку найкраще. Їх реально багато.
Але нам просто треба звикнути до осені...
До розпалювання печі. (Сьогодні відкрила опалювальний сезон!)
До коротких днів...
До того, що дощ може тривати кілька днів. (Оскільки літо було нереально сухим, то про таке явище як дощ я майже забула).
Я не знаю, доки я тут, бо вони не помістяться в квартирі. Деякі по характеру суто вуличні, люблять гуляти. То ж поки що ми вичікуємо і мріємо про бабине літо:)
Жовтень буває дуже гарним.
Пам'ять телефону остаточно закінчилася, але у такий дощ і нема що фотографувати... Кольори пожухли. Жовтого ще немає. Листки або тримають зелений колір або згоріли ще в серпні і впали вниз...
Квітів диких чомусь не видно. Спека забрала кольори...
Ми залягаємо на дно. Може нарешті вдасться написати оповіді про мої подорожі?
Сьогоднішні фото з минулої осені... Хотілось прикрасити свої думки чимось кольоровим.
