Привіт, друзі!
Сьогодні була гарна сонячна днина, яка принесла мені нові враження і думки.
Я знову опинилася у прекрасному історичному центрі мого міста.
Як це приємно, коли на площі Ринок немає натовпу. По-перше, через те, що вже досить прохолодно. По-друге, через пандемію у нас тепер менше туристів, ніж колись.
(Найцікавіше було у квітні 2020. Тоді під час строгого локдауну люди були відсутні повністю. Мені чомусь таке подобається, ніби як із фільму про апокаліпсис).
Останнім часом я стала важкою на підйом. Але сьогодні мала поважну причину вибратися у місто: зустріч із новою знайомою, якій сподобалися мої вірші на квартирнику і вона захотіла придбати кілька збірочок собі та друзям.
Це круто;) Ну і я виявила у своїй квартирі досить суттєві поклади двох власних збірок. Ви натяк зрозуміли?:)
Ми поспілкувалися за кавою у затишному місці. Колись я бувала у цьому "Челентано" на площі Ринок, але конкретно цього залу не знаю, може він новий. Тут досить розкішний інтер'єр. Кришталеві люстри, репродукції відомих картин і великі вікна з дуже красивою кам'яною ліпниною навколо. Мабуть, тому тут прозорі стільці, щоб ніщо не відволікало уваги від споглядання картин:) Окрім піци, звичайно... Цікаво було б сюди повернутися, але час пролетів швидко і я ще мала зустріч з мамою.
Ми давно планували зробити невелику фотосесію та потинятись вуличками міста і зайти у якісь церкви.
Але який же короткий листопадовий день! У пошуках сонця наші погляди зосередились на церкві Михаїла, яка стоїть високо на горбочку.
Ми пішли по вулиці Руській і зайшли у подвір'я старовинної Успенської церкви, яка є перлиною Ренесансу. На жаль, всередину потрапити не вдалось, адже в період карантину тут відчинено лише під час богослужінь. Зате ми дізналися, що відбувається реставрація каплички Трьох святителів (якраз через неї віряни заходять у саму церкву).
Я дуже люблю цей храм через його гармонійні пропорції і красиві деталі,зокрема ліпнину на порталах. Цікаво, чи відчистять стіни в ході реставрації? Колись у Львові будували з темного пісковика. Оскільки цей камінь є пористий, то швидко наче губка встоувпв у себе дим і пил. Тому з часом будівлі ставали сірими і майже чорними. Мені здається, що у цьому є свій шарм!
Згодом повз Порохову вежу ми вилізли на крутий пагорб, де стоїть церква Михаїла і монастир отців студитів. Це чудовий зразок бароко і одна з домінант міста, яку видно з багатьох точок!
Оскільки мама ніколи не була всередині, то вона пішла туди, а я досліджувала подвір'я. Наприклад познайомилась із таким трошки дивним та симпатичним левом, у якого проблеми з прикусом 🙁.
У храмі панувала півтемрява. Якраз закінчилися хрестини і люди робили фото, а ми ходили по бічних навах, розглядаючи розписи та ікони. На жаль фрески вже сильно стерті і потребують реставрації. Це буде кропітка робота, адже там замальований кожен сантиметр простору:)
Біля Порохової вежі мене чекав "сюрприз". У своєму минулому дописі я згадувала про цікаву сучасну скульптуру, зміст якої мені важко збагнути. Я то думала, що вона з суцільного гіпсу. А сьогодні помітила, що її демонтували, і що всередині вона має каркас. А матеріал я не визначила, але він трохи м'який. Можливо це була навчальна робота студента.
Сонце невпинно котилось донизу, нагадуючи про час. Було дуже круто ловити його останні промені,що застрягли у жовтому листі каштанів. Так, виявляється воно ще висить на деревах...
Наша подорож завершилася проходом по вулиці Валовій, біля мурів старовинного монастиря Бернардинів. Виявляється, мама колись жила на цій вулиці, орендуючи кімнату. Про це ви можете почитати тут, якщо любите Львів і монохром!
Висновки, які я зробила:
1.Не такий страшний листопад як його малює моя уява:)
2.Поволі у мені прокидається інтерес до цього міста. І частково у цьому винен наш рідний вулик. Адже я ділюся з вами враженнями.
3.У місті краще гуляти в компанії, аніж самій. Зрештою, це досить нормальне бажання людини яка кілька місяців прожила у майже безлюдному просторі.
А отже... далі буде:)
До зустрічі!
