Hello friends!
Today, looking at the clear sky, I caught myself thinking that passenger planes do not flown over Ukraine for more than a hundred days. I so loved to watch them the airplanes fly in our peaceful skies! I always was overwhelmed with childish joy and the thought that at the moment when I dreamily watch on the flight path of an 'iron bird', someone goes on vacation, or on a business trip abroad, or returns home with new experiences from a long journey.
Привіт, друзі!
Сьогодні, дивлячись у чисте небо, я зловила себе на думці, що вже більше ста днів над Україною не літають пасажирські літаки. Я так раніше любила дивитися, як вони бороздять наше мирне небо! Мене огортали дитяча радість і думка про те, що хтось у мить, коли я замріяно стежу за маршрутом польоту залізного птаха, вирушає на відпочинок, чи у відрядження за кордон, або повертається додому з новими враженнями від далекої мандрівки.
I missed so much for behind the flights, behind the incredible views of the fields, forests, seas, cities, countries that stretched down there, as I looked out the plane window. I remember about this now, in summer, when we in peacetime packed our suitcases for our holidays abroad. I was always so happy to be aware of the fact that after an hour or two of flying there, I could set foot on the lands of distant European countries. It seems that all this was just yesterday ...
Я так за цим скучила! За польотами, за неймовірними краєвидами полів, лісів, морів, міст, країн, які простягались там, унизу, коли я дивилася в ілюмінатор. Із таким щемом у серці я згадую про це зараз, у розпал літа, коли ми, у мирні часи, такі щасливі, пакували валізи для своїх закордонних відпусток. Мені так радісно завжди було усвідомлювати той факт, що через якусь там годину-дві польоту я вже могла ступити на землі віддалених європейських країн. Здається, що все це було буквально вчора...
From my garden, I saw for the first time in the sky the largest aircraft AN-225 'Mriya' ('Dream' in Ukrainian), which was destroyed by the Russian army in late February, 2022. I saw as last summer, our military aircraft fly to the parade on the occasion of the 30th anniversary of Ukraine's Independence. But now I see, and mostly hear, how high in the sky our fighters fly.
Я бачила зі свого саду як уперше в небі плив, немов величний пароплав, український вантажний літак АН-225 "Мрія", який наприкінці лютого знищила російська армія. Як минулого літа тренувалася наша військова авіація до повітряного параду з нагоди 30-річчя Незалежності України. Та зараз я бачу, а здебільшого чую, як високо в небі пролітають наші винищувачі.
For the past four days, I've been waking up at dawn to the powerful sounds of fighter jet engines superimposed on the melodious morning birdsong in the garden. It's just some kind of sound surrealism! Two realities — conditional peace and real war — coexist with each other. It's so hard to understand, and even harder to accept.
Останні чотири дні я прокидаюся на світанку від потужних звуків їхніх моторів, які накладаються на милозвучний ранковий спів птахів у саду. Це просто якийсь звуковий сюрреалізм! Дві реальності — умовного миру й реальної війни — співіснують одна з одною. Це так важко збагнути, а ще важче прийняти.
I, like millions of Ukrainians, want our sky to be peaceful again over the whole territory of our country. So that we could see passenger planes high in the sky again, and not wait for the arrival of another enemy missile. I want to see the rebuilt the Ukrainian cities of Mariupol, Kharkiv, Borodyanka, Popasna, which have been turned into terrible ruins by Russian enemy forces. Because it hurts me every day to see these mortally wounded cities in pictures taken by quadcopters. Because all Ukrainian cities, towns and villages, like people, also have the souls.
Please, think about this. Stay With Ukraine! 🇺🇦
Я, як і мільйони українців, хочу аби наше небо знову стало мирним над всією територією нашої країни. Щоб високо в небі ми знову побачили пасажирські літаки, а не очікували на приліт чергової ворожої ракети. Аби з ілюмінатора у найближчому майбутньому під нами простягнулися відбудовані українські міста — Маріуполь, Харків, які російські ворожі сили перетворили на страшні руїни, і продовжують безжально нищити все далі. Бо мені боляче щодня бачити смертельно поранені українські міста та села на знімках, знятих квадрокоптерами. Бо вони, як і люди, мають вразливі душі. Подумайте про це.