Усім привіт!
Певно, багато хто з вас, друзі, як і я, полюбляв у дитинстві цей атракціон. Пригадую, як ми з батьками приходили у вихідні в наш парк у центрі міста, і перше, що ми робили, так це йшли до каси, аби купити квитки на карусель. І я не просто хотіла покружляти на каруселі. Понад усе я хотіла сидіти верхи на дерев'яному конику й уявляти себе маленькою вершницею. Тому часто пропускала інших дітей на атракціон, якщо усі коні на каруселі були вже зайняті, й чекала наступного "заїзду".
Мені завжди спадало на думку, що моя любов до коней і любов до каруселі мають щось спільне. І вже згодом я дізналася, що саме слово "карусель" у нашій мові пов'язано зі словом "кінь", яке ми запозичили у французів, а до них воно прийшло з Персії (сучасний Іран). Позаяк у перекладі з перської "kurrā" буквально означає "лоша".
Чи знали ви, що появі каруселі ми завдячуємо кінним змаганням? Такі змагання були популярними на сході ще задового до славнозвісних лицарських турнірів у Європі. Утім, саме європейці, зокрема вже згадані мною французи, винайшли інженерний пристрій, який був схожий на сучасний аналог каруселі. Проте в добу Середньовіччя це був не атракціон для розваг, а радше спортивний тренажер, який давав змогу учасникам майбутніх лицарських змагань ліпше підготуватися до участі в них: розвинути спритність і вправність у киданні списа верхи, покращити координацію рухів, тощо.
Звичною для нас розвагою карусель стала лише в ХІХ столітті, мета якої відтоді полягала у тому, аби дарувати чудовий настрій усім охочим покружляти на ній. Мабуть тому в англійській мові назва каруселі звучить як "merry-go-round": весело їздити по колу, відчуваючи щастя, радість та безтурботність. І це дійсно так. Бо проходячи повз нову, сучасну карусель у середмісті мого рідного міста й споглядаючи цих "баских коней", я повертаюся спогадами у своє дитинство, із солодким присмаком ностальгії згадуючи себе на каруселі в далекі мирні часи.