Continuing the study of the Constitution of Ukraine, we approached Article 29, which states: Everyone has the right to liberty and security of person. No one may be arrested or detained except by reasoned decision of a court and only on the grounds and in the manner prescribed by law. In case of urgent need to prevent or stop the crime, the bodies authorized by law may use the detention of a person as a temporary precautionary measure, the validity of which must be verified by a court within seventy-two hours. A detained person shall be released immediately if, within seventy-two hours from the moment of detention, he / she has not been served with a reasoned decision of the court on detention. Everyone who is arrested or detained shall be informed promptly of the reasons for his arrest or detention, his rights shall be explained and he shall be given the opportunity to defend himself in person and to obtain legal assistance from the moment of his detention. Every detainee has the right to challenge his detention in court at any time. The relatives of the arrested or detained person must be notified immediately of the arrest or detention of a person.
The right to liberty and security of person is one of the most important human rights. This right is enshrined in Article 3 of the UN Universal Declaration of Human Rights 1948 and Article 5 of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms Rome 1950, as well as Article 9 of the International Covenant on Civil and Political Rights of 1966. Under this right, no one may be arrested or detained except by reasoned decision of a court and only on the grounds and in the manner prescribed by law. According to the requirements of the Constitution, detention may take place either as a measure of criminal punishment or as a precautionary measure for the period of pre-trial investigation, trial and entry into force of the sentence. In these cases, a reasoned judgment or conviction is required. According to part C of this article, detention in case of urgency may be applied without a prior reasoned court decision, but its validity must be verified by a court within seventy-two hours. In case of disagreement of the court with the use of detention - the person is subject to immediate release. However, the Constitution allows the application of this measure only in cases of urgent need to prevent or stop a crime. Every arrested or detained person has the right to know the reason for his arrest or detention and his rights. The competent authorities and their officials who have applied such a measure shall be obliged to acquaint the arrested or detained person with the reasons for the arrest or detention, as well as to provide a reminder of his rights. In order to exercise the right provided for in Article 29 of the Constitution, the state guarantees everyone the right to protection of their rights from the moment of detention. What gives the opportunity to personally defend themselves against suspicion or accusation of committing an offense and to defend their legitimate interests. And also the right to use the help of the defender is guaranteed. In cases provided by law, the competent authorities conducting the pre-trial investigation and the court are obliged to ensure the participation of counsel in the case. These bodies have a responsibility to ensure that everyone has the right to protection from suspicion and accusation, as well as to preserve the personal property of the arrested or detained person. The grounds for detention must be determined by law. According to article 9 of the International Covenant on Civil and Political Rights, the detention of persons awaiting trial should not be the general rule. Detention pending a court sentence should be applied only when it is lawful, reasonable and necessary. The requirement of "necessity" is explained by the Human Rights Committee in a narrow sense: it may be appropriate when it is dictated by the need to prevent escape, or there is a possibility of pressure on witness statements. There may also be a recurrence of the crime when the person poses an obvious and urgent danger to society. Thus, the gravity of the crime or the need to continue the pre-trial investigation or proceedings are not in themselves sufficient conditions for extending a person's detention. Therefore, the Human Rights Committee did not agree to consider the practice of detaining persons suspected of non-violent crimes for the first time. Under Article 9 of the International Covenant on Civil and Political Rights, every suspect is also guaranteed the right to a trial within a reasonable time or to release.
Продовжуючи вивчання Конституції України ми підійшли до статті 29, якою визначено: Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Право на свободу та особисту недоторканність с одним із найважливіших прав людини. Дане право закріплено статтею 3 Загальної декларації прав людини ООН 1948 рік та статтею 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Рим 1950 рік, а також статтею 9 у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року. Згідно з цим правом ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами Конституції тримання під вартою може мати місце або як міра кримінального покарання, або як запобіжний захід на період досудового розслідування, розгляду в суді та набрання вироком законної сили. В цих випадках потрібно вмотивоване судове рішення або обвинувальний вирок. Згідно з частиною З даної статті, тримання під вартою у разі нагальної необхідності може застосовуватись без попереднього вмотивованого рішення суду, але його обґрунтованість протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі незгоди суду із застосуванням тримання під вартою — особа підлягає негайному звільненню. Але застосування вказаного заходу Конституція дозволяє лише тільки у випадках нагальної необхідності, щоб запобігти злочинові або його перепинити. Кожна заарештована або затримана особа має право знати причину свого арешту чи затримання та своїми правами. Компетентні органи та їх посадові особи, які застосували такий захід, зобов'язані ознайомити заарештованого чи затриманого з мотивами арешту або затримання, а також надати пам'ятку про його права. З метою реалізації права, передбаченого статтею 29 Конституції, держава гарантує кожній особі з моменту затримання право на захист своїх прав. Чим надається можливість особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні правопорушення та відстоювати свої законні інтереси. А також гарантується право користуватися допомогою захисника. У випадках передбачених Законом, на компетентні органи, що проводять досудове розслідування і суд покладається обов'язок забезпечення участі захисника у справі. На ці органи покладено обов'язки забезпечити кожному здійснення права на захист від підозри й обвинувачення, а також збереження особистого майна заарештованого чи затриманого. Підстави тримання під вартою має визначити закон. Згідно зі статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом. Взяття під варту до вироку суду має застосовуватися лише у тому випадку, коли воно є законним, розумним та необхідним. Вимога щодо "необхідності" пояснюється Комітетом з прав людини у вузькому розумінні: воно може бути доцільним, коли це диктується необхідністю запобігання втечі, або є можливість тиску на покази свідків. А також може здійснитись рецидив злочину і коли особа становить очевидну та нагальну небезпеку для суспільства. Таким чином, сама по собі тяжкість злочину або необхідність продовжити досудове розслідування чи судове провадження не є достатніми умовами для продовження терміну утримання особи під вартою. Тому Комітет з прав людини не погодився вважати практику тримання під вартою осіб, підозрюваних у вчиненні ненасильницьких злочинів — вперше. Відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права — кожній підозрюваній особі гарантується також право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення.