Article 35 of the Constitution of Ukraine states:
Everyone has the right to freedom of thought and religion. This right includes the freedom to profess any religion or not to practice any religion, to perform religious cults and ritual rites individually or collectively, and to conduct religious activities.
The exercise of this right may be restricted by law only in the interests of the protection of public order, the health and morals of the population or the protection of the rights and freedoms of others.
The church and religious organizations in Ukraine are separated from the state, and the school is separated from the church. No religion can be recognized by the state as mandatory.
No one may be relieved of his or her duties to the state or refuse to comply with the law on the grounds of religious belief. If the performance of military duty contradicts the religious beliefs of the citizen, the performance of this duty must be replaced by alternative (non-military) service.
The principles of this article correspond to the content of Article 18 of the International Covenant on Civil and Political Rights and Article 9 of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.
Everyone has the right to freedom of thought and religion. This right is guaranteed by the state to persons residing in Ukraine, and not only to its own citizens. The freedom defined by the Constitution gives the right to profess any religion or not to profess any, as well as to freely and individually or collectively perform religious cults and rituals, to conduct religious activities. The article also guarantees the right to have, accept and change a religion or belief of one's choice, the right of believers to openly disseminate their religious beliefs and the right of those who do not profess any religion to spread atheistic beliefs. Article 35 aims to unite the Ukrainian people, to eliminate divisions between believers and atheists, to give everyone, regardless of their attitude to religion, equal rights and opportunities, to instill in society tolerance for different religions, and in general to ensure mutual understanding, peace and agreement among the entire population, which is one of the main factors in the democratization process.
For citizens of Ukraine, Article 35 of the Constitution is ensured by the Law "On Freedom of Conscience and Religious Organizations". This Law emphasizes the equality of citizens regardless of their attitude to religion, speaks about the role of religious organizations in public life, their legal registration and so on. The legislator included religious communities, administrations and centers, monasteries, religious fraternities, missionary societies (missions), theological educational institutions, as well as associations consisting of the above-mentioned religious organizations. According to the Law, a religious community is recognized as a religious organization of believers of the same cult, religion, (direction or current), who have voluntarily united to meet religious needs. The state recognizes the right of a religious community to its subordination in canonical and organizational matters to any religious centers (administration) operating in Ukraine and abroad and the free change of this subordination. Religious organizations, the governing centers of which are located outside Ukraine, may be guided in their activities by the guidelines of these centers, provided that the current legislation is not violated. Religious administrations and centers have the right to establish monasteries, religious fraternities, missionary societies (missions), as well as to establish spiritual educational institutions for the training of clergy and ministers of other religious specialties, which operate on the basis of their statutes (regulations). A religious organization is recognized as a legal entity from the moment of registration of its charter (regulations), which must not contradict the current legislation.
The Decree of the President of Ukraine "On measures to return religious property to religious organizations" is very appropriate in this area.
The exercise of freedom of religion or belief is also guaranteed by the fact that no one has the right to demand from the clergy information obtained by them during the confession of believers, and is subject only to such restrictions as are necessary to protect public order, life, health and morals. freedoms of other citizens.
The importance of ensuring freedom of religion or belief is emphasized by the fact that the legislator provided for criminal liability for violating the equality of citizens depending on religion (Article 66 of the Criminal Code of Ukraine) and for obstructing religious rites, as they do not violate public order and are not rights of citizens (Article 139 of the Criminal Code of Ukraine).
The church and religious organizations in Ukraine are separated from the state. The state does not interfere in the activities of religious organizations carried out within the law, does not finance the activities of any organization established on the basis of attitude to religion. The church and religious organizations have no right to participate in the activities of political parties, provide financial support to political parties, nominate candidates for public authorities, campaign or finance election campaigns of candidates for these bodies, although each individual clergyman as a citizen of Ukraine is equal to all other citizens the right to participate in political life. Religious organizations have the right to participate in public life, to use the media on an equal footing with public associations.
The school (state education system) in Ukraine is separated from the church (religious organization) and has a civilian character. Access to different types and levels of education is provided to citizens regardless of their religion. Citizens can receive religious education individually or together with others. Religious organizations have the right, in accordance with their internal guidelines, to establish educational institutions and groups for the religious education of children and adults, as well as to conduct education in other forms, using for this purpose the premises owned or provided for their use. Parents or guardians have the right, by mutual consent, to raise their children according to their own beliefs and attitudes toward religion.
No religion can be recognized by the state as mandatory. All religions, denominations and religious organizations are equal before the law. A religious organization should not interfere in the activities of other religious organizations, in any form preach enmity, intolerance to non-believers and believers of other religions.
No citizen may, on the grounds of his or her religious beliefs, be relieved of his or her duties to the state or refuse to comply with his or her constitutional duties and laws. Based on the general military duty established by the state and the freedom of worldview and religion guaranteed by the Constitution, there are legal grounds for alternative service, which is defined as public service outside the armed forces or other military formations. The right to alternative (non-military) service as a type of general military service has in the presence of true religious beliefs citizens of Ukraine who belong to religious organizations operating in accordance with the law, whose beliefs do not allow the use of weapons and service in the armed forces. alternative (non-military) service ").
В статті 35 Конституції України зазначено:
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Принципи даної статті відповідають змістові статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і статті 9 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право гарантується державою особам, які перебувають в Україні, а не лише власним громадянам. Визначена Конституцією свобода надає право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, так і безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. В змісті статті закладено і гарантію мати, приймати і змінювати релігію або переконання на власний вибір, право віруючих відкрито поширювати свої релігійні переконання та право тих, хто не сповідує ніякої релігії, на поширення атеїстичних переконань. Стаття 35 спрямована на об'єднання Українського народу, на усунення поділу на віруючих та атеїстів, на надання кожному, незважаючи на його ставлення до релігії, рівних прав та можливостей, на прищеплення суспільству терпимості до різноманітних віросповідань, а загалом на забезпечення взаєморозуміння, спокою та злагоди серед усього населення, що є одним з основних чинників у процесі демократизації.
Для громадян України дія статті 35 Конституції забезпечується Законом "Про свободу совісті та релігійні організації". В цьому Законі підкреслюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії, говориться про роль релігійних організацій в суспільному житті, їх юридичне оформлення тощо. До релігійних організацій законодавець відніс релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вище зазначених релігійних організацій. Відповідно до Закону релігійна громада визнається релігійною організацією віруючих одного й того ж культу, віросповідання, ( напряму або течії ), які добровільно об'єдналися з метою задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується чинне законодавство. Релігійні управління і центри мають право засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), а також створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей, які діють на підставі своїх статутів (положень). Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення), який не повинен суперечити чинному законодавству.
В даній сфері дуже слушний Указ Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна".
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання гарантується й тим, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих, і підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадського порядку, життя, здоров'я і моральності населення, прав і свобод інших громадян.
Важливість забезпечення здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підкреслюється тим, що законодавець передбачив кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від ставлення до релігії (стаття 66 Кримінального кодексу України) та за перешкодження відправленню релігійних обрядів, оскільки вони не порушують громадського порядку і не супроводжуються замахом на права громадян (стаття 139 КК України).
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльності будь-яких організації, створених за ознакою ставлення до релігії. Церква і релігійні організації не мають права брати участі у діяльності політичних партій, надавати політичним партіям фінансової підтримки, висувати кандидатів до органів державної влади, вести агітацію або фінансувати виборчі кампанії кандидатів до цих органів, хоча кожний окремий священнослужитель, як громадянин України має рівне з усіма іншими громадянами право на участь у політичному житті. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.
Школа (державна система освіти) в Україні відокремлена від церкви (релігійної організації), має цивільний характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. Громадяни можуть здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими. Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Жоден громадянин не може з мотивів своїх релігійних переконань бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитись від виконання конституційних обов'язків та законів. Виходячи з встановленого державою загального військового обов'язку та гарантованої Конституцією свободи світогляду і віросповідання, передбачено правові підстави альтернативної служби, що визначається як державна служба поза збройними силами чи іншими військовими формуваннями. Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загальною військового обов'язку мають при наявності істинних релігійних переконань громадяни України, які належать до діючих згідно з законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у збройних силах (Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу").
