Вчора із другом сходили заради галереї у палац Потоцьких. Завжди було цікаво, що ж там у середині, але якось не було нагоди. Мен дуже подобається ця будівля зовні, як і більшість замкових споруд. Та коли потрапляю у середину, відчуття магії зникає. Не знаю чому, але більшість таких місць чомусь не вражає своєю наповненістю. Відчуття дуже схоже до того, коли споглядаєш мумії тварин.
Нажаль, я через усі ці предмети побуту тієї епохи не можу проникнутись її атмосферою.
Усі портрети для мене не цікаві, лише один мене привабив. Це був портрет квіткарки. Лише у її подобі я відчула натяк на життя, на реальність. Нажаль фото цієї картини не має. Хай це буде інтригою для тих, хто все-таки відвідає палац Потоцьких.
А ще мене приємно вразив персонал галереї. Не дивлячись на цей важкий час вони досить ввічливі і відкриті, і це так приємно. Приємно зрозуміти, що серед музейних експонатів є живі люди, зі своїми емоціями і історіями.
Я так і не зрозуміла чому раніше це був "палац щастя", тобто РАЦС. Особисто я не відчула там атмосфери щастя, і наврядче захотіла би саме там залишити відпечаток про один із своїх найважливіших моментів.
Якось так.)
Автор усіх фото - Ростислав Шептикін (https://www.facebook.com/sh.rostislav, https://www.instagram.com/sheptykin.rostislav/?fbclid=IwAR2ZeYDpN2KWNI4eq8kqgVjuQZaq8uJ2Vy4AR-LjfatPGDZt1s6yRA5ZSig)