Я вирішив продовжити свою детективно-орнітологічну історію і доповнити її фотографіями бакланів, яких мені вдалося сфотографувати наступного дня з більш близької відстані.
А ще я дізнався, що баклани не згірше за ворон полюбляють сидіти на верхівках дерев. Я раніше чогось думав, що водоплавним птахам важко втриматись на гілках, бо ж їхні пальці не такі гнучкі через перетинки на ногах. Принаймні я до того ніколи раніше не бачив, щоб качки, гуси чи лебеді сиділи на деревах. А от баклани без жодних проблем повсідалися собі на вершечках височезних дерев на березі річки, наче ті стерв'ятники (знизу вони і справді нагадували цих падальщиків).
Я помітив бакланів на вершечках дерев ще здалека, на відміну від дружини, яка довго не могла зрозуміти, чого це я тикаю пальцем вгору. Ми саме здійснювали сімейну прогулянку і йшли з Даринкою та Маркіяном у візочку до дитячого майданчика, розташованого на березі річки.
Там я побачив одного баклана, який був дуже близько до нас, на березі річки. Цього разу мені пощастили, що він вибрався на ближній до мене берег, то ж мені пощастило зробити фото баклана з більш близької віддалі, ніж минулого разу.
Але врешті-решт баклан мене помітив і це завершилося, як і минулого разу - його втечею 😉.
А зараз бакланів вже не видно, мабуть повернулись на своє озеро, коли крига розтала 😃.