Привіт, друзі! Мій сьогоднішній пост буде продовженням ось цього допису. Тоді ми з сином прогулялися від пам'ятника Шевченку повз пам'ятник Франка до дитячого майданчика власне у парку Франка і весело провели там час, загалом близько години. Але у нас був запланований візит до стоматолога, то ж ми поволі рушили вгору парковими алеями, насолоджуючись неспішною прогулянкою.
Останній погляд на майданчик, з якого Маркіян не дуже охоче хотів іти:
Парк імені Івана Франка у Львові — це не просто зелений куточок у центрі міста, а місце з багатою історією, яке пройшло чимало етапів перетворення. Колись, ще в середньовіччі, ця територія була звичайними луками, де містяни випасали худобу. Але з XVI століття, коли ці землі перейшли до родини Шольц-Вольфовичів, тут почав формуватися перший сад, що перетворився на справжню оазу серед міської метушні. Пізніше, коли сад перейшов до єзуїтів, його переробили у вишуканий парк в стилі бароко.
Парк бачив чимало змін і навіть власників, аж поки у XIX столітті, завдяки австрійському інженеру Карлу Бауеру, його перепланували у популярному на той час англійському стилі. Саме тоді з'явилися мальовничі алеї, старовинні дерева, багато з яких дожили до наших днів, а також знакові споруди, як-от альтанка-глорієтта.
За часів Австро-Угорщини парк був місцем для прогулянок аристократії та культурних заходів, а під час польського періоду йому дали ім’я Тадеуша Костюшка. У радянський період парк отримав ім’я Івана Франка, а перед головним корпусом університету встановили пам’ятник Каменяреві, що став новим символом місця.
Сьогодні парк Франка живе зовсім іншим життям. Це улюблена локація для відпочинку, прогулянок і навіть фотосесій серед львів’ян і туристів. І тут знайдеться місце для всіх: чи ви просто гуляєте по алеях, чи розмістилися з книжкою на галявині, чи спостерігаєте за білками і птахами, які, як місцеві, давно звикли до відвідувачів. Більше про парк можна дізнатися тут і тут.
Білочок того дня ми не побачили, хоча раніше, коли я ходив крізь парк на роботу, я часто їх там бачив. Була лиш купа метушливих голубів, про яких я згадував у попередньому дописі. А ще на дереві виріс здоровенний трутовик. Схоже, що це був трутовик сірчано-жовтий або летипор сірчано-жовтий (Laetiporus sulphureus) і він вважається їстівним у цій стадії, тобто коли молодий. Звісно, я б не поліз зривати цей гриб з дерева у парку, навіть якщо б зазвичай збирав би ці гриби. 🤷♂️
Дуже цікаво було іти по доріжках із брудно-помаранчевої цегли. Це ж майже жовтий колір, правда? То я уявляв, що це та сама дорога із жовтої цегли в чарівній країні Оз, про яку я прочитав в дитинстві 😊.
Ось тут все ж таки видно, що осінь присутня у парку Франка, хоча дерева ще майже повністю з зеленим листям:
Я б ще хотів прогулятися більш "осіннім" паком Франка, проте цієї золотої осені навряд чи туди потраплю. Хоча я не засмучуюся, у мене чудовий ліс під боком і він по своєму не менш красивий 😊.
