Колись, коли дружина була вагітна нашою красунею-донечкою, ми обирали їй ім'я. Хотілося обрати красиве давнє жіноче ім'я (ми не були оригінальними, то ж зараз "звичайних імен" нашого покоління і покоління наших батьків і не зустрінеш 🙂). Серед варіантів, які ми розглядали з дружиною був варіант Дзвінка. Дружині він подобався менше, але вона, в принципі, не була проти. На одному з етапів розгляду вона поділилася цієї інформацією зі своєю мамою, а та з прямотою, характерною для старшого покоління (щось у мене перенасиченість поколіннями у тексті) ляпнула: "Ой, та ні, то ж чисто як кличка корови" 🤣. Я цю історію постійно згадую, як зустрічаю корів у Карпатах. Вони там справді дзвінкі, адже в кожної на шиї висить дзвіночок, який здалека сповіщає про те, де знаходиться корова. Це зроблено для того, щоб корову можна було знайти за звуком, якщо вона раптом загубиться на карпатських просторах.
Ось і цього разу, коли ми з дружиною здійснили підйом на полонину Хомяків, ми зустріли стадо корів (чи отару, не знаю чи можна застосовувати "овече" слово до великої рогатої худоби). Точніше, ми почули їх здаля саме завдяки мелодійному передзвону, ще до того, як їх побачили. Карпатські красуні паслися на гірські луці, смакуючи соковитою зеленою травою, щоб дати смачнюче та поживне молоко. До речі, в мене виникло питання через це, бо обидва рази, коли я бачив корів на цій полонині, я не бачив з ними пастухів. Я розумію, що ці корови навчені і пасуться на полонині самостійно, але ж їх хтось мусить доїти, бо корови, яких не доять вчасно, хворіють та втрачають молоко. В мене є припущення, що їх доять вранці та ввечері, коли вони приходять до колиб пастухів.
То ж ми підійшли якомога ближче до коров, щоб зробити декілька фото. Рогаті красуні практично не звертали на нас уваги, лише одна з низ підвела морду і заревіла.
Неподалік від стада на землі лежав видовбаний із суцільного стовбура дерева жолоб. Одна з корів тицяла мордою в нього і здавалося, що вона п'є. Це виглядало логічно на перший погляд, але якщо добре подумати, то де взяти таку кількість води, щоб його наповнити, бо поруч не було жодного струмка. Виявилося, що все цікавіше. Там пастухи (хто ж іще) поклали великі шматки солі, щоб корови лизали їх, поповнюючи необхідний запас солі в організмі.
Все, пофотографувалися і йдемо далі, гуляти полониною, милуватися краєвидами 🙂.