Я довго збирався з думками, щоб розпочати писати цей пост. Хотілося якось поділитися своїми думками про неможливість робити ті речі, які я робив раніше. Я просто хотів це написати так, щоб не скаржитися, в жодному разі не скаржитися, бо люди втратили набагато більше - своє життя, здоров'я, житло, всі заощадження, їхній звичний світ зруйнований чоботом російського солдата - жорстокого вбивці, гвалтівника та мародера.
I have been thinking for a long time to start writing this post. I wanted to share my thoughts on the impossibility of doing the things I did before. I just wanted to write it so as not to complain, not to complain at all, because people have lost much more - their lives, health, housing, all their savings, their usual world destroyed by the boots of a Russian soldier - a brutal murderer, rapist and looter.
Я люблю фотографувати, ви це мабуть пам'ятаєте, друзі, ті, хто тут присутній доволі давно (я це кажу, бо останнім часом у нашій спільноті з'явилося доволі багато людей, що мене дуже б тішило, якби не було б пов'язано з цією клятою війною). Минулими роками рано навесні я ішов в ліс неподалік від дому, переважно із сім'єю. Ми ішли помилуватися першими весняними квітами, а я ще й фотографував їх для власного задоволення. Так ось, я зараз просто сумую за цим, як і за своєю сім'єю. З цим наразі нічого не зробиш, то ж я приймаю це як незаперечний факт, не доконаний, а такий, з якими важко посперечатися.
I love to take pictures, you probably remember it, friends, those who have been here for a long time (I say this because there have been quite a few people in our community lately, which would make me very happy if it weren't for associated with this damned war). In the early years of early spring, I went to the woods near my house, mostly with my family. We went to admire the first spring flowers, and I also photographed them for my own pleasure. So, now I just miss it, as well as my family. There is nothing you can do about it at the moment, so I accept it as an indisputable fact, not accomplished, but one that is difficult to argue with.
Цьогорічна весна дуже холодна, тому я не впевнений, що в лісі є вже квіти. Минулими роками саме в ці перші весняні дні квітів було дуже багато. Я вирішив поділитися декількома світлинами квітів з весняного лісу, які я зробив два роки тому, щоб знову хоча б частково відчуту цю втрачену гармонію і єднання з природою.
This spring is very cold, so I'm not sure there are flowers in the forest. In previous years, there were a lot of flowers in these first spring days. I decided to share some photos of flowers from the spring forest, which I took two years ago, to re-experience at least partially this lost harmony and unity with nature.
Кожен з нас у цей важкий час повинен мати певну віддушину, можливість на мить відволіктися від жорстоких реалій війни. Я не можу фотографувати, але можу писати, я радий, що всі ми маємо таке місце, де ми можемо залишити свої переживання, думки, а ще, що дуже важливо незаперечні факти звірств дикої московської орди, що вторглася на нашу землю, де вони всі і поляжуть.
Each of us in this difficult time must have some relief, an opportunity to distract for a moment from the harsh realities of war. I can't take pictures, but I can write, I'm glad that we all have a place where we can leave our experiences, thoughts, and more importantly the indisputable facts of the atrocities of the savage Moscow horde that invaded our land, where they all and lie down.
