Хоча я вже писав про гриби цього року, проте це були спогади про минулорічні «звитяги». Але нарешті вийшло поїхати на гриби і цього року. Забігаючи наперед своєї оповіді, я хочу зазначити, що на відміну від минулого року, цьогорічне відкриття сезону було не провальним, хоча і не видатним. Але давайте про все по порядку.
Учасники поїздки в середньому прокинулися рано-вранці, близько п’ятої години. А чому «в середньому», спитаєте ви? Тому що троє з нас перебували в Яворові, що близько від запланованого місця поїздки у лісах під Немировом (серед них і я), то ж ми прокинулися о 05.10. Мій шваґро їхав до нас із села під Львовом, що за 50 км від нас, то ж мусив прокинутися трохи швидше. Ми за цей час встигли зібратися, випити кави і чекали його в машині на заправці при в’їзді до Яворова.
Може здатися, що о п’ятій ще темно, але це геть не так, адже саме зараз найкоротші ночі у році і світає вже о четвертій. Це вже повноцінний день, коли є сонце, воно заливає все довкола своїми яскравими променями. Але оскільки зараз дощовий міні-сезон, то ранок був сірим і похмурим. До речі, наша поїздка могла і не відбутися, бо у випадку зливи ми б залишилися вдома. Але вранці дощ не пішов, хоча ми все одно були мокрісінькі, бо кущі та трави були вкриті краплями ще вчорашнього дощу.
Отож, коли шваґро приїхав, він пересів в авто до нас, а свою машину залишив на заправці, оскільки не було сенсу їхати до лісу двома автомобілями. Ми залишили машину біля шлагбауму, який перекривав гарно заасфальтовану вузьку лісову дорогу. Широку мережу лісових доріг проклали ще радянські військові, оскільки вони є частиною інфраструктури найбільшого у Європі Яворівського військового полігону (але ми не ходили по території полігону, просто близько).
Нам чимало довелося пройти пішки до грибних місць, бо раніше цей шлагбаум був відкритим і частину дороги ми могли проїхати автомобілем. А так ми взяли з собою відра (а я ще додатково взяв рюкзак, де лежав дощовик на випадок дощу, вчорашня піца, щоб поснідати потім у лісі, пляшка води ну і, звісно, мій фотоапарат) і потопали по асфальтованій вузькій дорозі із грубого щебню, яка була в чудовому стані і зовсім не зіпсулася за стільки десятиліть.
Мушу сказати, що я нескоро витягнув свою камеру з рюкзака, щоб сфотографувати першого гриба, бо спочатку ми просто ішли по дорозі до першого грибного місця, а коли прийшли туди, нам нічого там не трапилося. Абсолютно нічого. Я вже було подумав, що повторюється минулорічне відкриття сезону, коли ми в лісі не знайшли жодного гриба. Але потім ми пішли в інше місце, де мій шваґро знайшов першого гриба. Це був білий.
Нашій радості не було меж, через те, що гриби є в принципі і через те, що знайшли першим білячка. Ми почали ретельно обстежувати це місце і знаходити й інші гриби, не лише білі, але й козарики (так у нас ще називають підберезники). З’явилися і мухомори, які завжди супроводжують їстівні гриби, то ж коли в лісі нема навіть мухоморів, то це поганий знак.
Трохи нас засмутило те, що гриби були сильно червиві і половину з них довелося вдома викинути, коли потім ми їх чистили. Але це, в принципі, норма для літніх грибів, особливо у таку вогку і теплу погоду.
Ще така погода є просто ідеальною для розмноження комарів. Їх у лісі була просто неймовірна кількість. Ми забули купити спрей для комарів, то ж були беззахисними перед цими кровопивцями. Коли ми просто ходили і шукали гриби, то вони кусали цілком терпимо, але варто нам було зупинитися і присісти, щоб зірвати гриби, як вони наче казилися і починали атакувати не захищені одягом ділянки шкіри із потрійною силою. Особливо страждав я, бо я не тільки збирав гриби, але й клав їх у свій кошик.
Коли ми достатньо дослідили це грибну галявину, ми почали обговорювати можливість піти в інше грибне місце. Часу було ще вдосталь, то ж після недовгих вагань ми рушили далі. Але оскільки я можу ще багато чого розповісти вам, друзі, я завершу свою оповідь наступного разу.