Пошуки озерця чи ставочка неподалік від дому продовжуються.
Вчора на околиці села знайшли одне цікаве місце. В очі кинулась величезна гойдалка, на вершині якої майорів наш український прапор. Поруч - дитячий майданчик, де можна прогулятися і побавитись із дітками. А так як ми приїхали без діток, то саме на гойдалці захотілося сфотографуватися. Бо дуже вона оригінальна. 😍
Водойма поруч - типу ставочка, невеличка. Місцями попід берегом ростуть гарні очерети, - є місце для рибки. Навіть двоє риболовів тут сиділи з поплавочними вудочками. В одного із них у відерці було кілька карасиків. Ми вирішили розпитати в людини, що це за водойма і чи можна нам тут часом посидіти з вудками.
Виявилось, що тут дозволяється побувати будь-кому, аби не із браконьєрськими цілями та щоб не смітили після себе. А в озерці водится всяка рибка, головне - підібрати ключик до її кльову.
Ну, з ключиком розберемся. Але вже сьогодні ми поїхали порибалити 'по-тихому', з поплавчаними вудочками. Хоча це і не наш метод, але інша риболовля поки недоступна через війну. 🙁
Знайшла собі містечко, захищене від сонця. Зручно вмостилася, поруч - всі необхідні наживки, а головне - рюкзак із їжею та питтям. Бо яка ж риболовля на голодний шлунок? 🙃
Навприти мене гарно видно ту саму величезну гойдалку. За час нашого тут перебування до неї приїжджали багато людей, в основному - із дітьми. Покататися.
А тимчасом поплавок почав свій танець, і потім його повело вбік... треба тягнути, це риба!
Еге, риба... 🤣
Найменших окунів ми бачили у своєму житті тільки на зимовій риболовлі із криги. Там клювали такі малюки, що я їх назвала 'мізинчики', і одразу відпускала назад у воду підростати.
Але те, що на фермерському ставочку ловилося у нас зараз, - це щось неймовірне! Мікро-окунь якийсь. Але клює так справно та 'важко', що можна подумати, там монстр на гачку!
Клювання то підсилювалось, то стихало. Коли поплавок довго стояв нерухомо, на вудку сідали стрекози. Цей знак для мене - сигнал перекусити або заварити каву. 😊
Проміж мікроокунів клюнули ще й два маленьких карасики. На всяк випадок ми їх притримали у відрі, в надії, що спіймаємо ще і заберемо додому. Але.
Коли почали клювати живці лина.....
Я зрозуміла.
Озеро десь тільки недавно зарибили мальком.
І вбивати його я не хочу.
Тому після ось цього линка ми згорнули свої вудки, випустили карасиків і поїхали додому.
Підросте рибка - можливо, повернемось сюди.
А поки що - знову хочеться на ДИКУ РІКУ!😎
