Привіт, мої любі друзі!
Ось вже й закінчується вересень, а здавалося, що він ось тільки прийшов повнопраним господарем на нашу землю, а сьогодні вже остання п'ятниця цієї осені, а значить і День поезії, ініційований 
Чарує осінь квітами мене,
Втішає серце й душу кольорами...
Та я чекаю, що війна мине
І діти всі повернуться до мами.
Бо кожна мати, вдень та і вночі,
Неначе квітку, береже надію.
І хай кричать загрозливо сичі -
Вона плекає невгасиму мрію!
Чекають діти із війни батьків,
Які боронять рідну Україну...
Всі, від старих до крихіт-малюків,
Співають всюди пісню про "Калину".
І мріє кожний про чудову мить,
Коли настане наша ПЕРЕМОГА...
А ворог клятий хай в вогні згорить! -
Бажають всі, й скоріше якомога!
Настане мир у рідній стороні,
Виття сирен нарешті захлинеться...
О, як же, Боже, хочеться мені,
Аби співало невгамовне серце!
Щоб радість, наче білокрилий птах,
У синь небес невтримано летіла.
Щоб щастя знову сяяло в очах,
Ну, а надія - відростила крила!
Приєднуйтесь до чудової ініціативи #fridaypoem від
І наостанок - букет вересневих квітів, які прислала мені моя двоюрідна сестричка з Латвії, куди виїхала більше, як два роки тому, зі своєю донькою та онуками, які дуже болісно реагували на обстріли, сирени та прильоти...)))
Дякую всім, хто відвідав мій пост, за коментарі та апи!!!
З повагою, 