Це було далеко не в дитинстві.
Мені було уже шістнадцять років, перші спогади про перше кохання.
Я був ще в інтернаті, й вчився останній рік у восьмому класі. Й казалось що вся життя ще попереду, й все іде як потрібно, без зволікань.
П'ять років, й всім місяців,пройшли дуже швидко.
Був квітень,останні дні доживали до травня. І як це водиться був запланований похід за поворот річки Інгулець, щоб нарвати кроликам зеленої трави, для цього була виділена шоста група, до числа якої входив і я.
Ну і пішли помаленьку вздовж берега, рвемо, й складуємо її на не маленькі купки, та ось не по далеку от того місця де я рвав соковиту осоку, замітив що на мене дивляться не повторно яскраві квіти, білосніжні пелюсточки це були польові ромашки, від подиху вітру розгойдувались на тонкій стебелині. Мені було дуже приємно, що я перший помітив їх, я не поспішав зривати ці чудові квіти, тому знав що зірвана квітка довго не живе.
Так ось, з боку від мене рвав траву один хлопець, якому було все одно, що росло тут на чудовому березі річки.
Він був середнього зросту, й хитрющими очима. Його сильна статура, повільно схилилась над квітами, та швидко рвонула верх під хмари. Сергію!(так звали його) Я перший побачив ці квіти й вони на моїй стороні, навіщо ти їх зірвав?
І тут він відповів мені, с нахабною усмішкою, а мене не обходить ця твоя квітка, подивись їх тут багато, а ти за якусь травичину битись надумав.
Та я хотів подарувати нашій вихователю Надії Миколаївні, а ти їх як пацюк зірвав.Тай в кошик?
А він не довго думаючи, як заїхав в мене кулаком в обличя, що іскри з очей посипались, образливо, а він посміхаючись, вже йшов до Надії Миколаївни з моїми квітами.
А по поверненню до класу, в мене виявився синець, під лівим оком, отак закінчився похід, за травою для кроликів.
