Субота була дуже прекрасним днем. Уже тиждень була сонячна, виключно тепла погода. Тепле повітря і яскраві промені врятували місто від снігу. Але ще не обмиті дощами, місто занурилось у хмари пилу. Але як би там не було, сидіти вдома за такої погоди неможливо, і я, насолоджуючись чудовою погодою, втративши слід в часі, блукаю тихими вулицями рідного міста.
Огороджений від зайнятих доріг стінами будинків, здається, позбавлений від суєти і суєти. Для неквапливих звуків можна почути тишу. Вона наповнює голову. На її тлі ви раптом починаєте сприймати яскравіші образи, що вас оточують.
У глухому спорі будинки стоять навпроти один одного - з одного боку, абсолютно стара будівля, дерев’яна, з час від часу лущиться та потемнілою фарбою, з іншого - нова котедж, що виблискує пишністю. Яскравий контраст і непримиренне протиріччя, але все ще співіснують на одній вулиці. Хоча, мабуть, поки що. Старі будинки менше, вони неохоче, але втрачають позицію.
Кожен порив вітру піднімає нову запилену хвилю, змушуючи прикривати очі. Щоб сховатися від нього, я вимикаю на найближчому перехресті. Настає затишшя. Знову можна сміливо дивитися на навколишній світ. Щось раптом мене зупиняє. Старий будинок, від якого є лише стіни, заклепує мені очі, викликаючи в моїй голові нитку образів, які негайно наповнюють мою голову. Дивовижні порожні вікна, крізь які можна побачити синє весняне небо.
Ця картина перегукується неясними асоціаціями десь на горизонті свідомості. Все навколо стає примарним. Минуле і майбутнє змішані. Начебто все оживає і рухається. І будинок знову сприймається як новий і повний людей, випромінює тепле світло вікон. Ви чуєте веселий сміх і плач, тихі розмови, сповнені любові і, повні докорів, сварок. А будинок сумний і задоволений своїми мешканцями. Десятки, сотні, тисячі перехожих щодня спалахують перед її вікнами, рік за роком життя кипить навколо і всередині. Час дає про себе знати, а на фасаді, ніби з’являються зморшки, навіть світло вікон не те саме. І ось одного дня орендарі повністю виходять з дому. Опускаючи, він, здавалося, втратив сенс свого існування, стоячи відкритим для всіх вітрів і негоди, від яких раніше ховав своїх орендарів,
Я не можу сказати, як довго я там стояв, знову опинившись у реальності, побачив всю ту саму пустельну вулицю та сонячний весняний день. Постоявши там деякий час, оглядаючи порожні віконні отвори, я не помітив нічого більш незвичайного. І він пішов далі. Але в моїй душі залишилося відчуття, що я щойно слухав чиюсь історію життя, яка змусила задуматися про своє минуле і майбутнє.
The old house
Saturday was a very fine day. For a week now, it was sunny, exceptionally warm weather. Warm air and bright rays saved the city from the snow. But not yet washed by the rains, the city was immersed in clouds of dust. But no matter what, sitting at home in such weather is not possible, and I, enjoying the magnificent weather, having lost track of time, wander along the quiet streets of my native city.
Fenced off from busy roads by the walls of houses, it seems, spared from the hustle and bustle of space. For leisurely sounds, you can hear silence. She fills her head. Against her background, you suddenly begin to perceive the images surrounding you brighter.
In a mute dispute, houses stand opposite each other - on the one hand, a completely old building, wooden, with peeling and darkened paint from time to time, on the other hand - a new cottage sparkling with magnificence. Vivid contrast, and irreconcilable contradiction, but still coexisting on the same street. Although, apparently, for the time being. There are fewer old houses, they are reluctantly, but are losing ground.
Each gust of wind raises a new dusty wave, forcing to cover his eyes. To hide from him, I turn off at the nearest intersection. There is a lull. Again, you can safely look at the world around us. Something suddenly stops me. The old house, from which there are only walls, rivets my eyes, causing in my head a string of images that immediately fill my head. Amazing empty windows through which you can see the blue spring sky.
This picture is echoed by vague associations somewhere on the horizon of consciousness. Everything around is becoming ghostly. The past and the future are mixed. Everything seems to come to life and move. And the house is again seen as new and full of people, radiates the warm light of the windows. You hear cheerful laughter and cry, quiet conversations, full of love, and, full of reproaches, quarrels. And the house is sad and happy with its inhabitants. Dozens, hundreds, thousands ... of passers-by every day flash in front of its windows, year after year, life is bubbling around and inside. Time makes itself felt, and on the facade, as if wrinkles appear, even the light of the windows is not the same. And then one day, the tenants completely leave the house. Omitting, he seemed to have lost the meaning of his existence, standing open to all the winds and bad weather, from which he had previously hidden his tenants,
I can't say how long I stood there, finding myself in reality again, I saw the whole same deserted street and a sunny spring day. After standing there for a while, looking around the empty window openings, I noticed nothing more unusual. And he walked on. But the feeling remained in my soul that I had just listened to someone's life story, which made me think about my past and future.